Друге. Страхові відносини у суспільстві мають чітко виражене юридичне підґрунтя. Їхньою правовою основою є договір страхування. Зміст договору страхування, його структура, права та обов`язки сторін, чинність, види договорів страхування - ці та інші найважливіші питання повинні викладатися у рамках окремої теми, якої ми не бачимо у структурі Типової програми. Слід зауважити, що включення у програму окремої теми «Договір страхування» допомогло б вирішити зазначену вище проблему щодо оволодіння понятійним апаратом. Оскільки будь-який договір страхування повинен містити дефініції, то викладення у темі «Договір страхування» основних страхових понять виглядало б дуже доречним.

Третє. Страхування на комерційній основі не є єдиним засобом організації страхового захисту. Паралельно завжди існують державні соціальні системи, побудовані на схожих принципах нагромадження коштів за рахунок попередніх внесків з метою подальшого їх використання на виплати певним категоріям громадян (державне пенсійне страхування, обов`язкове медичне страхування, обов`язкове страхування від нещасних випадків, страхування на випадок безробіття тощо). Студенти повинні розуміти взаємозв`язок та розбіжності між соціальним та комерційним страхуванням, їхню роль та місце у економічній системі суспільства. Цього розуміння неможливо досягти, не виокремивши у програмі тему «Державне соціальне страхування».

Четверте. Інтеграція у світовий ринок вимагає від майбутніх вітчизняних економістів обізнаності у процесах, які там відбуваються, в тому числі у сфері страхування. Сучасного фахівця з університетською освітою неможливо уявити собі без знань щодо тенденцій розвитку страхових ринків інших країн, основних актів міжнародного страхового права, міжнародних страхових об`єднань, стандартних правил поведінки на ринку, підходів щодо укладення угод, співробітництва із перестраховиками і страховими брокерами тощо. Між тим перелік тем Типової програми не містить жодної, яка б торкалася міжнародних аспектів страхової справи. Цю проблему можна подолати шляхом введення у програму дисципліни спеціальної теми «Міжнародний страховий ринок», у межах якої ми б мали викладати перелічені вище питання.

П`яте. Зрозуміло, що включення до Типової програми запропонованих трьох-чотирьох тем вимагатиме вилучення якихось інших. На наш погляд, це повинні бути теми «Особисте страхування», «Майнове страхування», «Страхування відповідальності». Загальна характеристика і особливості цих галузей страхування викладаються у темах «Класифікація страхування» і «Страховий ринок»; вони викладатимуться у темі «Договір страхування» за умови включення її у Типову програму. Це не тільки вирішить проблему вдосконалення структури курсу «Страхування», але також абсолютно виключить проблему дублювання певних питань у курсі «Страхові послуги».

Цілком очевидно, що дисципліна «Страхування» не може і не повинна докладно знайомити студентів з окремими видами страхування. Більш важливим є інше. Ми цілком погоджуємось з думкою проф. Грінфорда з Університету Лімерік (Ірландія), який вважає, що всі види страхування побудовані на одних й тих самих функціональних засадах. Як тільки студенти зрозуміють ці засади, вони на практиці зможуть займатися будь-якими видами страхування [2, с.28]. На наш погляд, саме в опануванні студентами загальних засад організації страхової справи з урахуванням міжнародного досвіду і полягає головна мета викладання такої важливої і цікавої дисципліни, якою є «Страхування».


Література:

1. European Insurance in Figures.- Complete 1997 Data; СEA Publications.
2. Європейський досвід страхової діяльності і вдосконалення її кадрового забезпечення. Професійні дискусії педагогів і практиків Сходу і Заходу. Матеріали міжнародної конференції 17-18 жовтня 1996 року.- К.: КДЕУ,1996.