пов’язується, як це відмічено у Програмі розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки, з тенденцією його монополізації в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій. Подібна практика індивідуальної роботи страховиків з окремими підприємствами або їх групами призводить до необхідності перестраховувати об’ємні ризики, як правило за кордоном, куди передається на сьогодні до 90% страхової премії від страхування авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров’я осіб, які від’їжджають за кордон, до 60% - за “АВТОКАСКО”, до 50% - під час страхування великих майнових ризиків, що говорить про відносну слабкість страхових компаній України та не створює умов для накопичення потужних страхових резервів.
В цілому мова йде про достатньо значні кошти. Тільки за операціями перестрахування у 2000 році перестраховикам було виплачено 952 129 тис. грн. (67 758 тис. грн. нерезидентам), не зважаючи на те, що в Україні застраховано лише близько 10% ризиків ( у розвинених державах цей показник становить 90-95 відсотків). Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить 0,05 відсотка (0,9% ВВП України, в європе6йських країнах – 8-12% ВВП), при тому, що Україна становить 7 відсотків населення Європи. Відомо, що у Франції резерви страхових компаній і фондів з добровільного страхування життя у 3 рази перевищують розмір річного ВВП. Кошти таких фондів є потужним джерелом внутрішніх інвестицій національної економіки.
Загальна сума зібраних в Україні страхових премій у 1999 році становила 1,160 млн. гривень. У 2000 році ця сума значно зросла і досягла 2,136 млн. грн., що дало можливість страховикам збільшити у 2 рази розміри власних статутних фондів ( 327,9 млн. грн.) та на 20 відсотків загальну суму страхових резервів (537 млн. грн.). Загальна (валова) сума страхових виплат дорівнювала у 2000 році 370 млн. грн.
Зростання фінансової потужності є актуальною завданням не лише для подальшого розвитку українського страхового ринку, але й для вирішення масштабних загальнодержавних проблем. У першу чергу, це задача подальшого збільшення страхових резервів вітчизняних компаній, для забезпечення шляхом страхування реальної компенсації збитків, завданих стихійними лихами, катастрофами та аваріями природного і техногенного характеру, що зменшить навантаження на державний та місцеві бюджети, а також дасть можливість залучити ресурси страхових компаній для інвестування національної економіки.
Здорова конкуренція на ринку страхових послуг в Україні сприятиме більш високій конкурентоспроможності вітчизняних страховиків та приведенню національного ринку у відповідність зі світовими стандартами.
Ці задачі можуть бути вирішені за рахунок поглиблення кооперації українських страхових компаній, поширення практики співстрахування, створення об’єднань страховиків та подальшої інтенсифікації їх діяльності.
Значний інтерес має становити практика використання нових форм співпраці страховиків та залучення нових організаційних засад, наприклад таких, як товариства взаємного страхування.
Нижче наводяться основні принципи організації та принципи діяльності таких товариств і об’єднань страховиків.
Товариство взаємного страхування – (ст.13 Закону “Про страхування”) утворюється у формі відкритого або закритого акціонерного товариства ( можливі й інші організаційні форми), як об’єднання юридичних або фізичних осіб з метою страхового захисту майнових та особистих інтересів його членів, де кожен страхувальник є членом страхового товариства. Товариство взаємного страхування виступає в якості організації некомерційного типу, яка не ставить за мету одержання прибутку і здійснює страхування виключно своїх членів. Воно утворюється на основі професійної, комерційної або територіальної єдності учасників та адаптується до потреб місцевого населення і враховує специфічні умови різних соціально-професійних груп. Метою ТВС – є розподіл ризиків, які можуть виникнути як у професійній діяльності, так і в особистому житті.
Товариство взаємного страхування належить самим страхувальникам. Їх капітал формується за рахунок страхової премії (внесків). Кожний власник полісу виступає як пайовик, а весь колектив власників – як страховик кожного з них. Страхувальники товариства взаємного страхування є компаньйонами одного підприємства або групи підприємств, об’єднаних на професійній основі або за територіальним принципом.
Товариство взаємного страхування об’єднує, як правило, фізичних або юридичних осіб, а не капітали. Завданням ТВС є надання його членам найбільш якісних послуг за прийнятну ціну.
Надлишки, що накопичені за звітний період діяльності, належать його членам і використовуються для поповнення страхових резервів, зменшення розмірів страхових внесків, розподілу доходу між членами ТВС пропорційно їх вкладам у той чи інший резервний фонд.
Відповідальність членів товариства взаємного страхування розповсюджується на всіх членів і обмежується розміром їх страхової суми.
Оскільки товариство взаємного страхування є комерційною організацією, його діяльність має підпадати під пільгове оподаткування.
Важливою особливістю ТВС є його пряма орієнтація на проведення інвестиційної діяльності, в першу чергу, стосовно проектів його членів.
Позитивне значення такої форми страхування, поєднаної з інвестиційною діяльністю підтверджується світовим досвідом. Дуже важливими є такі інвестиційні проекти для американських товариств із страхування життя. Статистика подає дані, що у 1984 році страхові витрати та виплати із страхування життя склали в США 118% від загальної суми зібраних платежів, в той же час, прибуток цих товариств становив 6,9 млрд. доларів США. Він був отриманий саме від інвестиційної діяльності.
Невипадково перше місце у світі по збору страхових премій займає страхова компанія у формі товариства взаємного страхування – “State Farm Mutual Automobile Company”, заснована в штаті Іллінойс у 1922 році.
Першим товариством взаємного страхування в Україні став “Київський регіональний фонд взаємного страхування “Промислова Україна”, зареєстрований у 1997 році у формі відкритого акціонерного товариства. Його засновником виступила група київських підприємств та банків. За його сприяння прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 132, від 1 лютого 1997 р.