Проблеми та перспективи впровадження екологічного страхування в Україні

Після проголошення незалежності України на базі Конституції України, Законів України "Про страхування", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", було розроблено та введено в дію Страхове законодавство, яким передбачалось прийняття інших законодавчих актів у галузі екологічного страхування, в т.ч. Закону України "Про екологічне страхування". Пов'язано це із сучасним станом соціально-економічного розвитку в країні.

В умовах розвитку України, як незалежної держави, спостерігається економічний спад, ознаками якого стали техногенні аварії та катастрофи на промислових об'єктах підвищеної небезпеки.

Результатом негативного впливу наслідків господарчої діяльності на здоров'я населення та довкілля стали деградація природних екосистем, зменшення біорізновидів та загроза глобальних змін навколишнього природного середовища.

Запобіганню ризику екологічних аварій та катастроф може сприяти розробка та впровадження екологічного страхування - механізму забезпечення екологічної безпеки України.

Перш за все, треба визначити, що таке екологічне страхування, його мету та задачі. Екологічне страхування - це страхування цивільно-правової відповідальності виробництв - джерел підвищеної небезпеки для довкілля за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридичним особам, внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища.

Складність цього механізму полягає саме у його меті, спрямованій на захист довкілля разом із людиною. Справа охорони довкілля сьогодні передбачає разом із вирішенням технологічних та соціально-екологічних задач, комплексного підходу, який охоплює широкий спектр галузей, та першочергово права.

Тільки при інтеграції всіх напрямків інститутів економіки та права можливо створити систему необхідних умов, при яких можна досягти оптимального рівня впровадження екологічних вимог.

У створенні системи екологічного страхування, побудованій на міцній нормативно-правовій та законодавчій базі, ми бачимо головну задачу, рішення якої є однією з першочергових у Конституції України та Екологічному законодавстві України.

Другою важливою задачею екологічного страхування – є поєднання соціально-економічних та екологічних аспектів, з урахуванням особливостей правового регулювання екологічних відносин в реальних кризових умовах. Це передбачає систематизацію, розробку та удосконалення екологічного та страхового законодавств щодо відповідної проблеми. А саме:
- вдосконалення нормативно-правових актів за структурою та змістом правових приписів, з урахуванням галузевих міністерств та відомств у сфері регулювання і контролю за використанням природних ресурсів, охороною довкілля та забезпеченням екологічної безпеки;
- обґрунтування, розробка та прийняття нових законодавчих актів, внесення до чинних актів змін і доповнень, що випливають із потреб практики здійснення страхової та природоохоронної діяльності щодо забезпечення екобезпеки та здоров'я громадян України;
- визначення органів держави та інституцій, наукових, навчальних закладів, окремих фахівців, спроможних на рівні сучасних світових вимог розробити проекти відповідних актів щодо екологічного страхування;
- обґрунтування економічного, інформаційного, матеріально-технічного забезпечення розробки та впровадження екологічного страхування;
- методичне забезпечення із залученням фахівців.

Кінцевою метою екологічного страхування є зменшення або запобігання забруднення навколишнього природного середовища шкідливими речовинами під час діяльності об'єктів підвищеної небезпеки.

Метою нашої І науково-практичної конференції є:
- Вироблення спільного бачення наукової та практикуючої спільноти щодо проблем екологічного страхування в Україні;
- Аналіз шляхів визначення ризиків в проблемі екологічного страхування;
- Обґрунтування законодавчих, нормативно-правових та соціальних основ екологічного страхування.

Реалізація основних принципів охорони навколишнього природного середовища, закладених у рішеннях міжнародних угод і конференцій, у вітчизняних законах і законодавчих актах, найчастіше неможлива через надзвичайну обмеженість ресурсів. Завдання ще більше ускладнюється, коли справа стосується катастрофічних подій і ресурси на запобігання їх розвитку, на ліквідацію наслідків і компенсацію понесених збитків потрібні в терміновому порядку і у відносно великих розмірах. Катастрофічні й екологічні ризики для України - жорстока реальність не тільки через аварію на Чорнобильській АЕС, але і тому, що в зонах можливого зараження сильнодіючими отруйними речовинами проживає 15 млн. чоловік, у зонах сейсмічної активності - 11 млн., у зонах можливого катастрофічного затоплення - 7,4 млн., а рівень зносу основних фондів складає біля 36%.

Ситуація вимагає створення надійного і ефективного механізму залучення засобів у природоохоронну. При цьому, природно для більшості суб'єктів економіки основним мотивом, що спонукає, до фінансової участі в природоохоронній діяльності може бути або механізм владної мотивації, реалізований через адміністративно-командні методи і продиктований турботою про безпеку людей, або економічна вигода.

Важлива роль у цьому може бути відведена розвитку і забезпеченню економічної стабільності і безпеки населення, територій і організацій на основі удосконалення страхування екологічних і катастрофічних ризиків.

Страховий ринок в Україні до цього часу розвинений дуже фрагментарно. Питання страхування екологічних і катастрофічних ризиків, навіть в умовах сформованої ринкової системи, є проблематичними. В умовах України на все це ще накладаються труднощі економіки перехідного періоду.

Тим часом, незважаючи на викладені проблеми, уже зараз є певна теоретична і експериментально-практична основа, що дозволяє приступити до удосконалення методів оцінки зазначених ризиків, до розробки законодавчих, нормативних і методичних положень у даній галузі страхування.

В даний час, незважаючи на всі досягнення науково-технічного прогресу, населення, організації та окремі території як і раніше піддаються дуже серйозній небезпеці через стихійні лиха, а імовірність опинитися в зоні впливу значної техногенної аварії істотно зросла. Причому, у силу цілого ряду причин, коли мова йде про глобальні катастрофи, уже неможливо виділити суто природні або антропогенні. Практично всі катастрофи зараз є природньо-антропогенними. Збиток, що наноситься цими катастрофами, важко недооцінити, тому що він складає до 4% ВВП країни.

Тим часом, більш-менш ефективної системи матеріально-фінансового захисту від реалізації катастрофічних ризиків, у тому числі від глобальних екологічних ризиків, не існує не тільки