Якнайсильніше треба підкреслити, що жодними аргументами, навіть політично-системними, не може бути обґрунтоване використання страхування невідповідно до його природи, призначення і економічного змісту. Такі дії не тільки калічать інститут страхувань, але перед усім підривають необхідне до нього довір’я, що принципово нівечить соціально-економічну користь, яку суспільство може отримати завдяки правильному функціонуванню системи страхування.

Державна страхова політика повинна бути активною. Найвищі прояви активної страхової політики видніються тоді, коли держава самостійно розпочинає або в різній мірі бере участь в безпосередньому здійсненні страхової діяльності. Остання ситуація не так вже й рідко спостерігається на діючих страхових ринках, при чому страхова політика держави має свої різні і чисельні передумови, в т.ч. також історичні, які, наприклад Франція і Польща.

В свою чергу, пасивна політика держави в галузі страхування може тільки відкрити двері до його стихійного розвитку і стане випадковим наслідком дії різних і нескоординованих між собою сил, котрі іноді стикаються між собою.

Ефективність державної страхової політики в значній мірі визначає всестороннє і повне вивчення господарських зв’язків в галузі страхування як вихідної реальності і утворення для себе, опираючись на відповідне заперечення, придатної для реалізації картини постулованої реальності. В страховій сфері не можна правильно сформувати картину очікуваної реальності без вироблення відповідних і результативних засобів і методів страхової політики. Жодна система страхування не замінить хорошої страхової політики. Водночас немає жодних підстав для того, щоб страхова політика, намагаючись реалізувати свої цілі, відмовлялась від такого важливого інструменту діяльності, яким є відповідні системні вирішення, бо в цьому разі не могла б правильно і результативно досягнути своєї мети.

Аргументи стосовно монополізації страхування, котрі зустрічаються в літературі, тільки умовно можна поділити на дві групи. Одну з них можна назвати ідейною аргументацією, котра виражається поглядом, що за природою страхування має характер суспільного механізму.

Друга ж група аргументів тісно пов’язана зі специфічними рисами страхової діяльності і носить технічний характер. Зрозуміло, що треба реально оцінити той факт, що у випадку страхування монополія і обов’язковість мають велике значення з технічної точки зору. Це створює майже ідеальні умови для повного покриття і вирівнювання взятих на страхування ризиків, що, в свою чергу, позитивно впливає на ціну і реальність страхового захисту. Проте це аж ніяк не можна вважати аргументами “вищого рівня”, тому що повного захисту і вирівнювання страхового портфеля може досягнути завдяки різним технічно-організаційним методам без застосування ідеї повної монополізації. Якщо розглянути аспект конкуренції і якості страхових послуг, то в значній мірі дискусійним є також аргумент стосовно розміру страхового платежу.

В дійсності в сучасній теорії функціонування ринкових господарських систем проблема монополізації страхової діяльності є академічною в найбільшій мірі. По просту вона знаходиться поза сферою розв’язків як суперечка з принципами ринкового механізму.

Натомість більш складним, а тому і більш дискусійним, є питання про обов’язковість страхування. Можна ствердити, що ця проблема є постійно актуальною. Повністю обґрунтованим є принципове обмеження юридичної (державної) обов’язковості як методу реалізації страхової політики. Натомість в цій сфері необхідним є наявність широкої суспільної підтримки. Одночасно необхідним є рішуче розширення сфери дії економічної обов’язковості. Зрозуміло, що треба намагатись до того, щоб економічна обов’язковість знаходила якнайповніше розуміння і схвалення суб’єктів господарювання. Не дивлячись на поширену думку цього не так важко досягти, проте воно вимагає відповідного підходу до страхової проблематики. Перед усім треба в вирішальній мірі підняти рівень страхування в ієрархії окремих видів діяльності. Це в свою чергу вимагає створення відповідного страхового ринку з правильним набором різноманітних страхових послуг, вміло пропонованих страховиками. Незалежно від цього економічна обов’язковість, котра в значній мірі визначає розміри і структуру попиту на страхові послуги, повинна бути відповідно узагальнена в розрахунках між суб’єктами господарювання і державним бюджетом. Іншими словами, вимоги і деякі цілі страхової політики повинні серйозно узгоджуватися переважно в податковій політиці держави.

Широка, але водночас контрольована конкуренція повинна відігравати суттєву роль в страховій політиці. Демократизація страхової діяльності була би безпредметною, якби одночасно вона не пов’язувалась з появою конкуренції. Проте в страховій сфері діють специфічні правила, котрі є іншими, ніж в інших сферах або взагалі не зустрічаються. Їх в жодному випадку не можна ігнорувати. Звідсіля явище конкуренції в страхуванні, дія, методи і форми котрої повинні були обмежені та старанно і вміло контрольовані. Функціонування страхувань в умовах конкуренції створює хороші умови для ділової і творчої страхової політики, а потім захищає дії, спрямовані на швидке і відповідне достосування умов пропонованих страхових продуктів до реальних потреб. Одночасно створюються умови для сприйняття фактично існуючих, але дуже слабо бачених (відчувальних) страхових потреб. Завдяки цьому вся система страхового захисту стає дієвою, що є дуже бажаним в усіх економічних процесах.

Отже, як видно з вищевикладеного, формування страхового інтересу у суб’єктів підприємництва за умов ринкової економіки – є важливим напрямком для розвитку страхової справи як в Україні, так і в цілому світі.

Література:

1. Коротков А. Статистическая характеристика многообразия продукта в маркетинге //Маркетинг №3 (52), 2000.
2. Зубец А.Н. Качество страхового продукта //Страховое ревю №7, 2000.
3. Юлдашев Р., Шаплыко Д. Клиентская база страховой компании: свойства и инструменты формирования // Страховое дело №2, 2000.
4. Краснова И.,