При цьому слід зазначити, що договори довгострокового страхування життя укладаються терміном понад 10-50 років і тому до розміщення коштів резервів довгострокового виконання страхових зобов’язань мають бути пред’явлені особливі вимоги. Беручи до уваги вищевикладене, необхідно прийняти окремі правила формування та розміщення страхових резервів для страховиків, які мають ліцензію на страхування життя.

Порівняно з діючим Положенням про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів з видів страхування, інших, ніж страхування життя, затвердженим Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю за №41 від 26.05.1997р. та зареєстрованим Міністерством юстиції України за №221/2025 від 17.05.1997р., в проекті Правил запропоновані суттєві зміни до розділу „Розміщення страхових резервів”. Так, категорія активу „нерухоме майно” приймається для представлення страхових резервів в обсягах не більше 20% від обсягу наявних страхових резервів, з них величина одного об’єкта – не більше 5%. Безумовно, позитивним є підвищення у два рази частки нерухомого майна у представлені страхових резервів, оскільки подальший розвиток страхового ринку неодмінно призведе до збільшення кількості операційних приміщень страховиків, що в свою чергу значно покращить обслуговування населення. Разом з тим, запропоноване обмеження щодо представлення одного об’єкта нерухомості в розмірі лише 5% від обсягу страхових резервів є передчасним, оскільки:

1) знижує мотивацію страховиків до підвищення доступності та якості послуг та, в цілому, є кроком назад щодо стимулювання інвестицій у ринок нерухомості та підвищення капіталізації страховиків і доступності страхування;

2) не відповідає сучасному стану та тенденціям розвитку ринку нерухомості;

3) спонукає до розширення «сумнівних» угод по коригуванню структури активів, які при тому будуть мати об’єктивну основу, оскільки великі компанії, які інвестують значні кошті в основні фонди для здійснення операційної (не фінансової та не інвестиційної) діяльності, будуть вимушені шукати інші шляхи для наповнення резервів. Крім того, подібне обмеження означатиме, що лише 3-5% активів компанії зможуть бути вкладені у розвиток приватного ринку нерухомості;

4) не впливає на підвищення безпечності та диверсифікованості вкладень, оскільки на відміну від виправданих обмежень щодо банківських депозитів, щодо яких кредитний ризик одного банку має бути лімітований, наявність подібних об’єктів нерухомості при загальному падінні цін на ринку не дозволить зменшити збитки страховика. Таким чином, необхідно зняти обмеження щодо величини одного об’єкта нерухомості.

З метою запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників страховим організаціям необхідні фінансові інструменти розміщення коштів резервів, зокрема, активів такої категорії як державні цінні папери. Враховуючи те, що ціні папери, які емітуються державою є найбільш надійними фондовими активами, то обмежень, щодо таких інвестицій не може бути. Що стосується зобов’язання страховим організаціям вкладати певний мінімум страхових резервів в державні цінні папери, то з цим не можна погодитись. Слабкий розвиток фондового ринку, а саме відсутність вторинного ринку обігу державних цінних паперів, де власне і розгортається обіг, не дозволять страховим організаціям розміщувати кошти страхових резервів з урахуванням ліквідності. Крім цього такі зобов’язання зменшують інвестиційні можливості страховиків.

В проекті Правил величина таких категорій активів, як акції та облігації приймається для представлення страхових резервів в обсягах не більше 40% до наявних страхових резервів, в тому числі:
- акції, які не котируються на фондовій біржі, - не більше 15%, із них акцій одного емітента - не більше 2%;
- акції, які котируються на фондовій біржі, - не більше 5% одного емітента;
- облігації - не більше 10%, з них облігацій одного підприємства - не більше 2%;

Згідно Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996р. за №448/96 до діяльності з організації торгівлі на фондовому ринку відноситься надання послуг, які безпосередньо сприяють укладанню угод на біржовому та позабіржовому ринку цінних паперів.
На сьогоднішній день основний обсяг угод щодо цінних паперів в Україні укладається у позабіржових торговельних системах, зокрема, Першій фондовій торгівельній системі. Слід зазначити, що ці системи встановлюють спеціальні умови лістингу (делістингу), правила допущення цінних паперів до торгів, правила укладання й звіряння угод, порядок виконання угод, правила щодо обмеження маніпуляцій із цінами, перелік допущених до торгів цінних паперів, вимоги до учасників та знаходяться під контролем Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Отже, інформаційні відомості, процедури обігу цінних паперів, джерелом походження з цих систем, є однією із основ ринку цінних паперів. Безумовно, доцільним є розмежування вимог до цінних паперів, що котируються або не котируються, оскільки це є засобом оцінки ризику, ліквідності та якості цих цінних паперів. З урахуванням вищезазначених особливостей фондового ринку України, доцільно дозволити приймати для представлення страхових резервів акції в обсягах не більше 40% від наявних страхових резервів, в тому числі:
- акції, які котируються на організаторі торгів, із них акцій одного емітента не більше 5%;
- акції, які не котируються на організаторі торгів, - не більше 15%, із них акцій одного емітента не більше 3% ;

Проектом Правил обмежено обсяг облігацій одного емітента, якими можуть бути представлені резерви (до 2% їх величини), тобто фактично ліквідність та якість облігацій, як інструменту прирівняного до акцій, які не котируються. Це значно знижує можливості страховиків по кредитуванню народного господарства без посередництва банків та, звичайно, буде стримувати розвиток ринку боргових зобов’язань підприємств. Крім цього, облігації є борговим інструментом з фіксованим доходом, досить жорсткою процедурою допуску до емісії та виглядають більш привабливими для страховиків з точки зору прибутковості та безпечності. Облігації є