на собівартість продукції, левина ж їхня частка платиться тільки з прибутку. У той же час у деяких сусідніх країнах СНД установлений відсоток у собівартості, у межах якого підприємства можуть направляти засоби на страхування. Аналогічна ситуація склалася і з платежами громадян. Відповідно до діючого законодавства, одержуване ними страхове відшкодування обкладається податком. Необхідно вирішити також питання включення страхових платежів у неоподатковуваний доход фізичних осіб.
Чинне законодавство також не сприяє направленню страхових резервів на інвестування. Так, при прийнятті Закону України "Про страхування" у 1996 р., коли питання страхування було винесено на друге читання, були вилучені пропозиції уряду по використанню страхових резервів з метою інвестування, і, відповідно, прийнятий закон забороняє це робити всім страховикам, крім тих, котрі займаються страхуванням життя. Але навіть за умови законодавчого рішення цього питання ще остаточно не розроблені відповідні стимули і гарантії для страховиків-інвесторів. Це стосується розробки спеціальних інвестиційних проектів, відповідних цінних паперів держави й ін.
Страхування життя, що відноситься до довгострокових видів страхування (10-15 років) і могло б приносити значні засоби, розвивається більш повільно на тлі досить високих темпів розвитку страхової галузі в цілому. Таке положення в першу чергу обумовлено кризою довіри населення, обманутого різноманітними будинками Селенга і пенсійними фондами в минулі роки, що стало можливим завдяки законодавчій неврегульованості питань надання фінансових послуг громадянам.
На сьогоднішній день в Україні створена законодавча база для довгострокових видів страхування, що відповідає європейським вимогам. Але прийняттям у 1997 р. закону України про оподатковування підприємств був уведений 30-процентний податок на доходи, одержувані страховими компаніями від інвестування засобів населення. Але ж саме ці доходи повинні закладатися в зобов'язання страхових компаній по виплаті страхових сум по довгострокових видах страхування. Крім того, у Законі України "Про страхування" (березень 1996 р.) у зв'язку з економічною ситуацією на той період були уведені тверді норми, що стосуються можливості сплати фізичними особами внесків у валюті. У результаті сьогодні, незважаючи на зміну ситуації, населення України не зацікавлено вкладати валюту в страховий бізнес.
Однієї з проблем є вироблення оптимального механізму участі іноземного капіталу в роботі українського страхового ринку. У зв'язку з вступом у силу Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом, безумовно, складно точно спрогнозувати наслідки "напливу" іноземних страховиків в Україну в майбутньому. У той же час така ситуація має й істотні позитивні наслідки, а саме:
· зменшиться обсяг перестрахування за межами України, оскільки на її ринку будуть працювати страховики, що мають набагато більші фінансові можливості;
· зросте обсяг страхових резервів, що повинний працювати на внутрішньому ринку інвестицій;
· в Україну разом з іноземними компаніями прийдуть і нові страхові технології;
· значно зменшаться можливості роботи в Україні страхових посередників, що нелегально збирають з населення України чималі засоби.
У 1997 р. в Україні були початі роботи з розвитку такого важливого виду, як медичне страхування. У цьому напрямку налагоджена діюча система страхування іноземних громадян, а з прийняттям у грудні 1998 р. постанови КМУ по створенню мережі установ "Ассистанс-Україна" створюється база для впровадження медичного страхування населення України. У той же час робота в цьому напрямку ще недостатня і вимагає прийняття ряду організаційних мір.