з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і мають бути повернуті їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов’язання та повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості. Такі вимоги дають змогу забезпечити своєчасні та в повному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумулятивних коштів; необхідність у інвестиційному доході.
Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як перестрахування. При перестрахуванні страховик, приймаючи на страхування крупний ризик, не тільки передає його частку перестраховику, а й продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повному обсязі. Тому страхувальник має право визначити розмір власного утримання зобов’язань. Справді, якщо розмір зобов’язань буде надто високим , то вразі настання страхового випадку в страховика може бути недостатньо коштів для покриття збитків страхувальників.
Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування , а також від характеру та ймовірності ризику, ступені схильності до нього, можливого максимального розміру збитку, обсягу коштів страхової компанії. Одним із найважливіших моментів визначення власного утримання є залежність від обсягу власних коштів: чим більше обсяг власних коштів страховика, тим надійніше виконання його страхових зобов’язань. З метою захисту страхових зобов’язань страховика перед страхувальниками Закон України «Про страхування» передбачається в обов’язковому порядку укладання угоди перестрахування у випадку, коли страхова сума за окремою угодою страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів. Страховики, які взяли на себе страхові зобов’язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні застрахувати ризик виконання зазначених зобов’язань у перестраховиків.
Дотримання страховиком перелічених критеріїв фінансової надійності є гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо страхового захисту.
При реалізації ризику людство завжди намагалось здійснити певний захист. Необхідність відшкодування збитків після реалізації ризиків для забезпечення безперервного суспільного буття та процесу суспільного виробництва, для підтримання стабільного рівня життя та стабільності в економіці вимагає активної антиризикової діяльності, що проявляється у встановленні певних взаємовідносин між людьми з приводу компенсації, репресії та превенції наслідків настання страхових випадків. Саме такі відносини характеризують собою економічний термін «страховий захист».
У фінансовому словнику страховий захист визначається як ,,економічні відносини, пов’язані з попередженням, локалізацією руйнівних наслідків стихійних та інших лих, а також із безумовним відшкодуванням завданих збитків “.
Матеріальним втіленням економічної категорії страхового захисту є страховий фонд.
Якщо враховувати тлумачення ,, фонду” як ресурси, запаси, нагромадження, то страховий фонд – це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначені для здійснення страхового захисту ( не тільки компенсації, а й подолання наслідків реалізації страхового ризику ). Може виступати як у натуральній, так і в грошовій формі.
Страховий ризик визначається як прогнозний збиток об’єкту страхування в результаті настання страхової події.
За сучасними науково-теоретичними уявленнями страховий фонд – це частина вилученого національного доходу і валового внутрішнього продукту. В загальному обсязі страховий фонд вказує на розмір втрат, які мають місце в суспільстві в результаті збитків.
Існує декілька теорій страхового фонду. Найбільш поширеними є Марксова та амортизаційна.
За Марксовою теорією, страховий фонд розглядається в розрізі суспільно-економічних відносин. Вона грунтується на тому, що у страховому фонді на перший план виступає його виробничий характер. Страховий фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва.
Отже, призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. У відповідності до такого підходу Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити : страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівносильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимивають національні надбання. Тому на практиці теоретичні погляди марксистів з приводу зазначеної концепції страхового фонду трансформувались в обґрунтування того, що витрати на формування даного фонду здійснюється за рахунок прибутку, що залишається у розпоряджені підприємства. За такою теоретичною позицією, витрати на страхування майна підприємств не входять до складу собівартості продукції, а розмір страхового платежу в планово-дерективній економіці обмежувався 1 % від реалізації продукції, що не відповідало рівню суспільно-необхідних витрат для відшкодування збитків і руйнувань в результаті настання об’єктивних страхових подій.
В останні роки вченими-економістами все більше уваги приділяється дослідженню амортизаційній теорії страхового фонду.
Фундатори цієї теорії є Вагнер, Шредер, Струмілін. У відповідності до їх вчення, джерелом створення страхового фонду є не збільшення вартості, а оновлення вартості капіталу. Тільки масштабом оновлення частки вартості капіталу в амортизаційному фонді є перенесення зносу на готову продукцію, а у страховому фонді – міра ризику, якому піддається майно.
В сучасних умовах господарювання в Україні згідно Закону про податок на прибуток до складу валових витрат у податковому обліку відносяться будь – які витрати на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку, цивільної відповідальності, пов’язані з експлуатацією транспортних засобів, що знаходяться у складі основних фондів платника податку, екологічної та ядерної шкоди, яку може бути завдано платником податку іншим особам; майно платника податку; кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язану з діяльністю фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником