Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу ха-рактеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифі-кації цих понять неможливо виконувати ні теоретичні дослі-дження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.

В основу класифікації страхування можна покласти розбіжно-сті у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо за-безпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів стра-хової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:*

історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час ви-никнення окремих видів страхування);*

економічні ознаки (інвестиційна складова договору страху-вання; рід небезпеки; об'єкт страхування);*

юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокре-млення етапів розвитку страхування (зародки страхування в ан-тичному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємо-допомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхуван-ня в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукуп-ності страхових послуг за часом їх виникнення. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають прак-тикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини з урахуванням досвіду, нагромадженого за бага-торічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класи-фікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві ве-ликі групи.

Перша група об'єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможлив-люють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям — «страху-вання життя». Хоча не обов'язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя. Прикладом подібних договорів є договори індивідуального страхування жит-тя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії тощо. Це довгострокові договори страхування, які укладаються на 5, 10, 20, 30 і більше років.

Страхові премії за договорами страхування життя зазвичай сплачуються в розстрочку протягом усього терміну дії догово-ру з таким розрахунком, щоб на момент закінчення дії догово-ру розмір нагромаджених страхувальником внесків дорівню-вав би страховій сумі за договором. Відбувається начебто «накопичення» страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії догово-ру страхування.

Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в ра-зі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому, як прави-ло, — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страху-вання життя мають для страхувальника яскраво виражений хара-ктер інвестиції.

Законодавство багатьох країн передбачає встановлення норми прибутковості, що ЇЇ має забезпечити страховик у результаті управління коштами, які надійшли компанії у вигляді премій зі страхування життя. На цю норму прибутковості, передбачувану при розрахунках страхового тарифу, може зменшуватися розмір страхової премії, що її сплачує страхувальник. Якщо ж такого зменшення не відбувається, то страховик зобов'язаний нарахову-вати певні відсотки на суму отриманих від страхувальника стра-хових премій. Тобто страхувальник залучається до участі у при-бутку, який утворюється в результаті інвестування й розміщення коштів страхових резервів зі страхування життя. Безперечне і повне повернення страхувальникові (застрахованому, його правонаступникам) внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме і означає ту інвестицій-ну складову, якою вирізняються договори страхування жит-тя і якої немає в інших договорах страхування.

Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвести-ційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об'єднуються поняттям — «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-життя», як пра-вило, не вживається; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний тер-мін їх дії — рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхо-ві тарифи для більшості видів загального страхування). Іноді во-ни можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів — на період транспортування, а при стра-хуванні туристів, що виїздять за кордон, — на період перебуван-ня там. Отже, тут немає змоги протягом тривалого часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджую-ться, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внас-лідок страхових подій.

Класифікація з виокремленням двох зазначених груп, незва-жаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і глибо-кий зміст.

Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка