Довгостроковий характер зобов'язань за договорами страху-вання життя позначається на характері інвестиційної політики страховика. Він може дозволити собі значну частку довгостроко-вих вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Це стає можливим завдяки тому, що договори страхування життя укла-даються на довгий строк, а обов'язки з виплат страхувальникам, як правило, значно віддалені в часі і, крім того, піддаються до-сить точному прогнозуванню. А компанії, що провадять загальні види страхування (строк дії яких майже завжди не перевищує ро-ку), орієнтовані здебільшого на короткострокові високоліквідні інвестиції. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страху-вання життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу: вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.

З огляду на ці розбіжності в більшості країн світу заборонено створювати так звані композитні компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя і загальне страхування. У країнах Європейського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 року. Страховий ринок чітко поділений на ринок страху-вання життя і ринок загального страхування. Відповідним чином будується і статистика.

У нашій країні заборона на створення композитних компаній існує з 1 січня 1997 р. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування і навпаки.

Іноді практика страхування потребує комплексного страхово-го захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об'єктами стра-хування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які су-проводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього по-гляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, авто-транспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Як приклад використання класифікації за родом небезпек мо-жна навести вимогу Директиви Комісії Європейського союзу 92/49/СЕЕ, згідно з якою країни — члени цієї організації зо-бов'язані формувати відповідну статистику з таким групуванням видів" загального страхування: страхування від нещасних випадків та на випадок хвороби; автотранспортне страхування (за ви-нятком відповідальності перевізника); страхування майна від во-гню та стихійного лиха; авіаційне, морське та транспортне стра-хування; страхування загальної цивільної відповідальності; страхування кредитів та поручительств; інші види.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування перед-бачає виокремлення трьох галузей:

* особистого страхування (об'єкти — життя, здоров'я і праце-здатність страхувальників або застрахованих);

* майнового страхування (об'єкти — майно в різних його ви-дах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, до-ходи);

* страхування відповідальності (об'єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю, майну тре-тьої особи).

Ця класифікація довгий час була основною в теорії і практиці вітчизняного страхування. Не втратила вона свого значення і те-пер, хоча застосовується, здебільшого, у теоретичному аспекті. Об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідально-сті), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін.

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічни-ми, передбачає кілька підходів. Насамперед це — виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами.

Іноді існує потреба у класифікації за формою організації (юридичним статусом) страховика. Така класифікація викорис-товується переважно з метою забезпечення державного регулю-вання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіаль-ному аспекті. У цьому плані можна виокремити страхування коме-рційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійсню-ють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, това-риств з додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії"), взаєм-не (його здійснюють товариства взаємного страхування), держав-не (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можли-вість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і добровільне. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випад-ках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь сво-боди страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встанов-люється відповідними законодавчими актами. В Україні існують 34 види обов'язкового страхування, їх перелік визначений у стат-ті 7 Закону України «Про страхування».

Діяльність страхових компаній істотно відрізняється від інших видів підприємницької діяльності. Основною відмінністю страхового бізнесу є прагнення страхової компанії приймати на себе ризики різних суб'єктів господарювання. При цьому найбільш важливим аспектом ведення страхового бізнесу