Поняття банкрутства органічно притаманне ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, роботи, послуг, а також забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди [2].

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», банкрутство – це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб’єктом банкрутства або банкрутом виступає боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом. Суб’єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо). Відповідно, боржник – це суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплаті податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Банкрутство наступає в разі неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності після настання встановленого строку сплатити грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності [3].

За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак банкрутства – спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою , перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає не вигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв’язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити на тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан «технічної неплатоспроможності». Це явище можна вже розглядати як банкрутство [2].

В основу системи банкрутства покладена перш за все нова нормативно – правова база, спрямована на ліквідацію виробничих потужностей підприємств – боржників, а на їх забезпечення, відновлення виробництва, забезпечення робочими місцями працюючого населення, збереження великої кількості платників податків, життєздатних клієнтів банківської системи.

Комплексне, застосування нормативно – правової бази з питань банкрутства, розширене коло учасників арбітражного процесу, в тому числі арбітражних керуючих, представників державного органу з питань банкрутства, накопичення в єдиній базі даних відповідної інформації про підприємства – банкрути повинно забезпечити досягнення перш за все таких результатів:

застосування процедур банкрутства, особливо санації боржників, прискорить відродження виробництва, забезпечить робочі місця як на конкретних підприємствах, так і в регіонах;

в результаті застосування процедур як санації, так і ліквідації боржників прискорять процедури появи реальних, а значить і ефективних власників, стосовно державних підприємств – прискоряться процеси їх роздержавлення;

за рахунок розширення кола учасників арбітражних процесів, формування, ведення та користування єдиною базою даних про підприємства – банкрути процеси санації або ліквідації будуть більш прозорі, контрольовані, а також докорінно зміниться ситуація щодо недопущення суб’єктивних помилок при підготовці і прийнятті рішень суддями, наглядовими інстанціями і таке інше;

користування єдиною базою даних про підприємства – банкрути дозволить оперативно аналізувати процеси банкрутства і на основі позитивних і негативних тенденцій готувати зміни до нормативно – правової бази, виробляти пропозиції щодо програм дії Кабінету Міністрів України як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях [3].

Причини банкрутства підприємств можуть бути найрізноманітнішими. Їх можна поділити на дві групи:

зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати;

внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві.

Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

До зовнішніх причин відноситься:

політичні;

соціально – економічні;

науково – технічні;

зовнішньоекономічні.

До внутрішніх причин відноситься:

брак стратегічного плану розвитку;

низька якість менеджменту;

недосконалість механізму ціноутворення;

збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості;

утримання зайвих робочих місць;

технологічна неузгодженість процесу виробництва;

брак довготермінового інвестування;

дефіцит власних оборотних коштів;

нераціональна організаційна структура.

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

Необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результат діяльності підприємства передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов – таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршення кон’юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства (організації).

Банкрутство підприємства спричиняють наступні симптоми:

Тотальна заборгованість:

зменшення обсягів реалізації продукції;

спад попиту на продукцію;

зниження прибутковості виробництва;

утрата клієнтів та покупців;

Симптоми:

збільшення обсягу неліквідних оборотних коштів;

неритмічність підприємства.

Повна неплатоспроможність:

низький рівень використання виробничого потенціалу;

збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції;

зниження рівня продуктивності праці;

скорочення кількості робочих місць.

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми. На стадії зародження є 7 причин, в наслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства:

неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

низькі підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

низька кваліфікація управлінського персоналу фірми;

неадекватний маркетинг;

велика частка позикового капіталу;

низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів і т.д.);

неадекватність трансакційних витрат [3].

Зважаючи на те, що банкрутство в Україні стало масовим явищем, прискорене запровадженням процедур