в судовому порядку. У разі настання страхового випадку при прострочених платежах потерпілого зі страхового відшкодування вилучається сума боргу перед страховою організацією та пеня на прострочений борг. Обов’язкове майнове страхування не обмежене часом. Страхове забезпечення з обов’язкового страхування строго нормоване. Як правило, ці норми встановлюються у відсотках від страхової оцінки об’єкта.
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
Страхування – це дещо специфічна підсистема фінансів, яка має декілька визначень, що розкривають її сутність і економічне призначення й дають змогу достеменно усвідомити сам процес страхування. До їх числа належать такі поняття:
страховики – це юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності;
страхувальники – це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страхувальниками договори страхування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства;
об’єкт страхування – це конкретний майновий інтерес страхувальника або застрахованої особи. Цей інтерес може складати майно, життя, відповідальність, яким може бути завдано шкоди лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією;
страховий ризик – це певна подія, у разі якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;
страховий випадок – це подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбувалась і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі;
страхова сума – це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням;
страхове відшкодування – це грошова сума, яка виплачується страховиком за умов майнового страхування і страхування відповідальності з настанням страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник;
страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – це плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування;
страховий тариф – це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.
1 | Страхові посередники та їхнє місце на страховому ринку.
Страховий ринок сьогодні – головний сектор ринка небанківські фінансові послуги України, обеспечивающій приблизно 80% їх обсягу. В страхової індустрії работають разлічні типи посередників: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банкі, турістическіє агентства, відділення зв’язку, агентства нерухомості, автосалони і т.д., а також комбінація цих типів.
В большинствє стран Европейского союза более 50% всіх договорів страхованя заключаються при посреднічестві брокерів і агентів.
1.1 Характеристика становлення і розвитку страхового ринка.
Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше по-няття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже при відшкоду-ванні збитків за рахунок централізованих фондів відносини купівлі-продажу відсутні. Немає їх і в разі формування та використання з цією метою коштів із фондів самострахування.
Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукуп-ність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, що є предметом купівлі-продажу. Можливо, з тео-ретичного погляду таке визначення не є досить коректним, проте воно також дістало визнання, особливо серед практиків.
Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припадає створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.
Зародження і розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціаліс-тичних країнах. Проте водночас нашій країні притаманні деякі специ-фічні риси.
Після законодавчого введення деяких елементів ринкової економі-ки в колишньому Радянському Союзі (особливо з появою Закону «Про кооперацію» (1988 року) почали створюватися перші страхові коопе-ративи, їх частка в загальних обсягах страхування була незначною — не більш як 1%. Проте існування кооперативів протягом 1988 — 1989 ро-ків мало велике значення щодо набуття першого досвіду роботи в рин-кових умовах, підвищення кваліфікації кадрів, взяття під страховий захист «нетрадиційних» для Держстраху ризиків, зокрема вантажів, відповідальності за невиконання угод третіми особами тощо. З самого початку зародження страхового ринку альтернативні страховики біль-шою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в Західних країнах. Завдяки цьому в Україні почав зрос-тати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування.
Коли в 1990 році рамки законодавства в напрямку розвитку ринко-вих відносин були розширені, почали створюватися перші комерційні страхові компанії, Можна виокремити чотири основні чинники, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб'єктів страхування.
Чинник 1-й - створення відносно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що згодом перетворилися на самостійних юридич-них осіб. Так виникли теперішні компанії АСКА, «Славія» та інші страховики. Нині зв'язки з московськими холдингами лишаються зде-більшого у сфері перестрахування, хоча з кожним роком таких зв'язків стає дедалі менше.
Чинник 2-й — створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і пев-ною мірою опосередковано.
Оскільки до кінця 1993 р. Держстрах залишався повністю держав-ною організацією, то в умовах слабкого розвитку на той час ринкового законодавства він був істотно обмежений у можливостях підписання вигідних страхових угод, отримання доходів від інвестиційної діяль-ності, упровадження ефективних форм мотивації праці тощо. Система ще тривалий час пропонувала підприємствам і населенню «застарілі» шаблонні страхові продукти до ринкового періоду.