В Україні проживає приблизно 7% населення Європи, а частка вітчизняного страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг ста-новить усього 0,06%.

Станом на 31 березня 2001 р. на ринку України пропонували страхові послуги 291 страховик. Тільки 50 із них мали сплачений статутний фонд, еквіва-лентний 500 тис. евро. Більше 70% страховиків мають статутний фонд менший, ніж 500 тис. грн.

У середньому в Україні сплачений статутний фонд страхової компанії становить близько 2,3 млн грн, а власний капітал — 4,3 млн грн. Ці дані свідчать про низький рівень платоспроможності самих страховиків, що знижує довіру до них потенційних страхувальників.

Із сказаного вище можна зробити такі висновки:

1. Розвиток страхового ринку України є нагаль-ною потребою, зумовленою зростанням рівня неви-значеності та ризиковості економічних, політичних, соціальних та екологічних процесів.

2. Можливості стрімкого розвитку ринку страхо-вих послуг в Україні обмежені такими чинниками:—

низький ріве'нь доходів у суспільстві;

__недовіра до страховика, яка посилюється низь-ким рівнем платоспроможності страхових компаній;—

недосконалість не тільки власне страхового, а й у цілому законодавства;

неузгодженість страхового законодавства з Ци-вільним кодексом України тощо;—

відсутність державних преференцій на страхо-вому ринку;—

недостатній розвиток інструментів фондового рин-ку для ефективного розміщення страхових резервів;

__відсутність надійних механізмів розвитку стра-хування життя, медичного та пенсійного страхуван-ня тощо;

відсутність незалежної системи підготовки ви-сококваліфікованих фахівців зі страхування і т. ін.

Страховий ринок — частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає стра-ховий захист, формуються попит і пропозиція на нього. Головною функцією страхового ринку є акумуля-ція та розподіл страхового фонду з метою страхово-го захисту суспільства.

Об'єктивна необхідність виникнення та розвит-ку страхового ринку зумовлюється наявністю суспіль-ної потреби у страхових послугах та наявністю стра-ховика, здатного їх задовольнити.

Залежно від критерію, покладеного в основу кла-сифікації страхового ринку, розрізняють інституціо-нальну, територіальну, галузеву та організаційну

структури.

Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінова-ної форм власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними стра-
ховими компаніями. Закон України "Про господарські товариства" регламентує конкретніше вико-ристання різноманітних організаційно-правових
форм господарських об'єднань.

У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки. Місцевий (ре-

гіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний — інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий — задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою виділяють ринки особис-того та майнового страхування. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію).

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.

1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і пе-реплітаються індивідуальні, колективні та групові

інтереси.

Свої стосунки з іншими страховиками економіч-но відокремлені страхові товариства будують на ос-нові співстрахування та перестрахування.

2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пули та інші об'єднання для коор-динації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю.

3. Товариства взаємного страхування — юри-дичні особи — страховики, створені відповідно до За-кону України "Про страхування" з метою страхуван-ня ризиків цього товариства. Сплата страхового пла-тежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України

Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове від-шкодування у разі настання страхового випадку.

4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здій-снюють страхову діяльність. Страхове законодавство визначає їхні функції таким чином:

інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Упов- новаженим органом.

Страхові агенти — громадяни або юридичні осо-би, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укла-дання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Стра-хові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійсню-ють посередницьку діяльність на страховому ринку *за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери — громадяни, які не мають права отримувати та пере-раховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

У деяких країнах через страхових брокерів здій-снюється переважна більшість усіх видів страхуван-ня, в інших — тільки страхування великих, нових та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страхо-виків на території України не допускається, крім договорів перестрахування (див. ст. ЗО Закону Украї-ни "Про внесення змін до Закону України "Про стра-хування").

5. Перестраху вальні компанії (перестрахови-ки) — організації, які не виконують прямих страхових