Реформи, проведені на початку 90-х років, відомі під назвою "план Деккера", замінили напрацьовані фрагментарні страхові програ-ми на універсальну систему обов'язкового ме-дичного страхування. Уведена єдина для всіх категорій населення ставка страхового вне-ску, розрахована як відсоток від фонду при-бутку і не відображає індивідуальні ризики. Зібрані на цій основі кошти акумулюються в страховому фонді і потім повертаються стра-ховику, якого вибрав клієнт,або репрезентуючий його інтереси страхувальник. Платіж страховику виконується на основі зважених нормативів на одного застрахованого. Страхо-ва компанія, що взялась за страхування, по-винна знати,що незалежно від складу застра-хованих вона отримає відрахування, що відоб-ражують реальний можливий об'єм затрат. В Нідерландах також враховані в нормативі ви-трати. При цій системі відповідальність уряду за стан охорони здоров'я зберігається, але ба-гато функцій управління та планування пере-ходять до страхових компаній.

Один із найвищих у світі життєвих рівнів має Швеція. У Швеції страхові закони по медичному страхуванню були видані в 1898 році. Всезагальне обов'язкове медичне стра-хування було введено в 1955 році. Воно обіймало всіх громадян у віці до 16 років. Національна система соціального страхуван-ня - загальна й обов'язкова для всього насе-лення країни. Особисто медичне та стомато-логічне страхування є його невід'ємною час-тиною. Управління всією системою вико-нується 26 регіональними бюро соціального страхування. Управління їх діяльністю ви-конує Національна Рада соціального страху-вання. Затрати на соціальне благо досяга-ються за рахунок 25% бюджету центрально-го уряду,26% затрат несуть муніципальні та окружні ради та 48% витрат несуть робото-давці. Чисто на охорону здоров'я та медич-ну допомогу 18% коштів відраховує уряд, 51% місцеві органи влади, 31 % робото-давці. Однією з особливостей шведської сис-теми страхування являється передача заст-рахованими до страховиків своїх юридичних прав по питанням медичного страхування.

У Великобританії використовується систе-ма бюджетного фінансування охорони здо-ров'я,що обумовлює його державний характер із великою отупінню централізації уп-равління. Закон про страхування, що прийня-тий у 1912 році ввів принцип обов'язковості, та охопив у коло обов'язкового медичного страхування третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим винятком.

Фінансовою основою Національної системи охорони здоров'я є надходження від податків, які складають 90% бюджету охорони здо-ров'я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров'я прак-тично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби.

В цілому, пацієнти платять 10% вартості лікування. Всі поапюючі підлягають обов'язковому страхуванню здоров я за винятком непрацюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування по добровільним програмам. За рахунок цих коштів часто на-даються фінансові допомоги по тимчасовій не-працездатності в зв'язку із хворобою.

Уряд Великобританії пропонує стимулюва-ти намагання Національної системи охорони здоров'я до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами. Введено розділення відповідальності за придбання ме-дичної допомоги та за її надання. Система ме-дичного страхування також приєднана до придбання медичної допомоги.

Приватне медичне страхування у Велико-британії охоплює переважно ті сфери медич-них послуг, що не забезпечуються Національ-ною службою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоп-лено більше 13% населення.

Добровільним медичним страхуванням в Англії займаються різні страхові компанії. Але ведучу роль серед них займає страхова асоціація "БУЛА",що виникла в 1947 році в результаті об'єднання невеликих страхових організацій. Прибуток, що отримується від страхових операцій "БУЛА" практично йде на розширення та модернізацію сітки ко-мерційних медичних закладів. Ця сітка ви-користовується як у рамках страхових про-грам, так і поза ними. Прибуток від ко-мерційної діяльності медичних закладів у свою чергу підтримує медичне страхуван-ня, забезпечуючи фінансову стабільність "БУЛА".

Головний принцип діяльності приватних страхових компаній - це доповнення дер-жавної системи охорони здоров'я. Це озна-чає, що об'єктом страхування є ільки ті ри-зики, які не бере на себе Національна служ-ба охорони здоров'я. Враховуючи високий рівень розвитку Національної служби охо-рони здоров'я, сфера діяльності приватного медичного страхування достатньо обмежена, вона охоплює лише платну частину медичної допомоги, як у комерційних медичних за-кладах,так і в лікарнях Національної служ-би охорони здоров'я. Страхові програми добровільного медичного страхування розгалужуються тільки на ту частину діяль-ності державних медичних закладів, яка ви-ходить за рамки суспільних зобов'язань.

У державі Ізраїль немає державної системи медичного обслуговування,але 94% його насе-лення охоплено всебічним страхуванням здо-ров'я. В основному медичне страхування здійснюється в рамках медичного страхового фонду величезного профспілкового об'єднан-ня Гістадрут (83% випадків), а також на баінших фондів медичного страхування (17% випадків). Медичні заклади знаходяться у відомстві різних агентств,головними з яких,є профспілки та уряд. У відомстві робочої профспілки Ізраїлю Купат Халім знаходяться найбільші й найкращі в країні лікарні. У при-ватній власності знаходиться невелика кількість лікарень. Найбільша профспілка Ізраїлю є головним поставником медичних послуг через посередництво Всезагального ро-бочого фонду допомоги хворим.

У СІЛА існує система медичного страхуван-ня, що базується на сполученні центрального страхового фонду із сіткою місцевих незалеж-них страхових організацій. Кошти акумулю-ються в центральному фонді, що не несе адміністративних функцій, а потім розділяється страховим організаціям на ос-нові законодавче затвердженої форми розра-хунків. Ця система діє в СІЛА в частині про-грам "Медікер" та "Медікейт". Ці системи обіймають більш ніж 20% населення, групове страхування за місцем роботи складає 58% населення та добровільного медичного страху-вання не за місцем роботи 2%. Біля 15% на-селення не мають доступу до медичного стра-хування і являють собою малозабезпечені,без-робітні, бездомні та члени сімей працівників підприємств, що не мають системи медичного страхування. Наявність