університет і Тернопільська академія народного господарства); є один «Центр підготовки і перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності» Ліги страхових організацій країни. Найменш розвиненим є організаційний блок з преси і реклами страхових послуг і особливо реклами на радіо і телебаченні. В цілому можна констатувати, що вже практично створені організаційні і правові основи для формування ринкових відносин у страхуванні, які при виході окремих галузей і підприємств народного господарства з фінансової і економічної кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого функціонування національного страхового ринку і ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях. При цьому в умовах ринкової економіки добровільне страхування стає пріоритетним і в зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як основного партнера страховиків.
2.3. Державне регулювання страхової діяльності
Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його ефективне використування в нових умовах господарювання і формування ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення державної страхової політики.
Необхідність активного втручання держави в процеси суспільного розвитку об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Цілі й інтереси кожного страховика, який виступає на ринку в ролі окремого суб’єкта, трохи відрізняються від тих, про які дбає держава. Активні взаємовідносини окремих страховиків з державою в процесі реалізації інтересів двох сторін дозволяють говорити про страхову політику держави.
До складових політики можна віднести визначення державою кола суб’єктів з надання страхових послуг, встановлення порядку організації і контролю за діяльністю страхових товариств, регулювання взаємовідносин страхових компаній з бюджетом, а також їх участь в превентивних заходах.
Діяльність страховика докорінно відрізняється від діяльності іншіх господарюючих суб’єктів, вона націлена на забеспечення безперервності процесу виробництва і відшкодування збитків, заподіяних різними непередбаченими обставинами і випадковостями. Велика відповідальність страховика за соціальні наслідки його діяльності вимогає організації державного нагляду.В більш узагальненій формі цей нагляд виражається у вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих договірних забов’язаннях перед страхувальниками. Відсутність коштів у страховика для розрахунків по прийнятих забов’язаннях підриває довіру не тільки до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування. В суспільній думці недовіра до страховика виявляється в претензіях населення до державних інститутів. Це ще одна причина, через яку держава не може стояти осторонь від страхової діяльності, поєднуючи інтереси страховиків, населення та економіки в цілому. Державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової политики, прийняття нормативних актів щодо окремих видів підриємницької діяльності, які відбивають порядок укладання договорів страхування і вирішення виникаючих суперечок. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства перелік видів обов’язкового страхування.
Актами вітчизняного законодавства регулюються такі правові відносини:
визначення порядку державної реєстрації страховиків (ст.2), об’єднань страховиків (ст.12), товариств взаємного страхування (ст.13), страхових брокерів (ст.14) та фонду страхових гарантій (ст.32);
встановлення основних вимог щодо правил страхування (ст.16);
валютне регулювання виплат страхових сум (відшкодувань) (ст.18);
встановлення кваліфікаційних вимог до аварійних комісарів (ст.24);
визначення випадків, коли страховики не несуть відповідальності за разголошення відомостей, пов’язаних із страховим випадком (ст.24);
встановлення загальних умов для відмов страховиками у виплаті страхових сум (відшкодувань) (ст.25);
встановлення основних вимог до визнання договору страхування недійсним (ст.28);
визначення порядку ліцензування страхової діяльності (ст.39);
визначення порядку реорганізації страховика (злиття, приєднення, поділ, виділення, перетворення) (ст.43);
встановлення порядку вирішення спорів, пов’язаних із страхуванням (ст.45).
Функції Кабінету Міністрів України шодо правового регулювання страхової діяльності:
визначає форми типового договору страхування, порядок проведення і особливі умови ліцензування обов’язкових видів страхування (ст.5);
встановлює максимальні розміри страхових тарифів або методику їх розрахунків та мінімальні розміри страхових сум при здійсненні обов’язкового страхування (ст.9);
визначає порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і страхового гарантійного фонду страховиків (ст.29);
визначає окремий перелік резервів по медичному страхуванню і страхуванню цивільної відповідальності операторів за ядерну шкоду, а також порядок їх формування і облік (ст.30);
встановлює перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків (ст.30);
визначає порядок використання резервів із страхування життя для довгострокового кредитування житловлго будівництва, в т.ч. індивідуальних забудовників (ст.30);
затверджує положення про Міністерство фінансів України та його органи на місцях (ст.35).
Державний нагляд за страховою діяльностю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників і здійснюється Міністерством фінансів України та його органами на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Основними функціями Міністерства фінансів України є:
ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) (ст.36);
видача ліцензій на проведення страхової діяльності (ст.36);
контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових забов’язань перед страхувальниками (ст.36);
встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів (ст.36);
розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Міністерства фінансів України (ст.36);
узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність (ст.36);
участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності (ст.36);
встановлення вимог до кваліфікації осіб, які можуть займатись актуарними розрахунками (ст.39);
затверджує правила добровільного страхування (ст.15);
затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди страховиків (ст.29);
встановлює методику формування резервів із страхування життя, обсяги страхових забов’язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя (ст.29);
встановлює щоквартальну (річну) форму звітних даних страховиків за наслідками страхової діяльності (ст.33);
встановлює форму та