порядок річного балансу страховика для публікації його у засобох масової інформації (ст.34);
встановлює особливий порядок забеспечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування у випадках реорганізації страховика (ст.43);
виключення страховика з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) у випадках, передбачених ст.43 Закону України “Про страхування” (ст.43).
Міністерство фінансів України має право:
у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, в т.ч. банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій (ст.37);
проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності по показниках, що характеризують виконання договорів страхування, начастіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткові обов’язкові аудиторської перевірки з визначенням аудитора (ст.37);
при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензії цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з Державного реєстру страховиків (перестраховиків) (ст.37);
звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст.8 Закону України “Про підприємництво” (ст.37);
провести примусову санацію страховика у випадках (ст.43):
невиконання ним зобов’язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців;
недосягнення ним визначеного законодавством України розміру статутного фонду;
інших випадків, визначених чинним законодавством України;
відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не видповідають вимогам ст.16 Закону України “Про страхування” (ст.17);
встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян (ст.15);
встановлювати заборону на вільне користування майном та прийнятими страховими забов’язанями страховика, який знаходиться у стані примусової санації (ст.43);
надавати дозвіл на користування майном та прийнятими страховими забов’язанями страховика, який знаходиться у стані примусової санації (ст.43).
Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками, а також, щоб була належна керованість та гарантованість страхового підприємництва, недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок. Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів: торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Необхідним є створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори ринкової економіки, сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб’єктами ринку на всіх фазах процесу відтворення.
Державне регулювання страхової діяльності зумовлює необхідність створення єдиного інформаційно-аналітичного центру, в якому б опрацьовувалися б масиви даних з усього спектра фінансування страхового ринку. Одним з важливих питань, які на сьогодні хвилюють страхові компанії держави, є проникнення зарубіжних страхових компаній на вітчизняний страховий ринок, і пов’язана з цим можливість перекачування страхових платежів за кордон, поскільки існуючим законодавством від цього не має захисту. Тому нашим страховим компаніям необхідно перш за все збільшити розмір статутного капіталу, що дасть можливість брати на себе більшу відповідальність і удержувати крупні ризики без передачі на перестрахування та в певній мірі поставити економічний бар’єр для переведення страхових платежів за кордон.
Розділ ІІІ. Удосконалення правового регулювання та нагляду за діяльністю на страховому ринку
3.1. Досвід функціонування страхових ринків зарубіжних країн
Впровадження міжнародних стандартів страхування в Україні є одним із важливих завдань і можливих напрямів входження страхового ринку держави у міжнародне страхове співтовариство. Проте, це можливо лише при врахуванні економічного і політичного становища країни, фінансової стабільністі і створенні законодавчої бази страхування. Залежно від економічного стану держави і фінансової стійкості страховиків буде формуватися і
концепція страхування, тобто по суті визначатиметься рівень страхових гарантій з боку держави і окремих страховиків. При цьому страхові компанії можуть стати важливим інструментом проведення реформ, оскільки страховики знають сильні і слабкі сторони клієнтів і мають певний досвід ринкових перетворень.
Основні підходи до страхування в зарубіжних країнах зводяться до його ролі у різних сферах виробництва та фінансово-кредитної системи. В загальних рисах розглянемо досвід організації і особливості на страхових ринках страхової системи в зарубіжних країнах на прикладі окремих держав. Так, страхування в США отримало значний розвиток через необхідність зниження економічних ризиків. Страхування здійснюють приватні страхові компанії, страхові кооперативи, уряд. Приватні страхові компанії — одна з найбільш потужних ланок американської фінансово-кредитної системи.
Разом з тим в США немає єдиної для держави системи страхування. Кожний штат має власне страхове законодавство. При цьому, страхові організації мають широкі повноваження в розробці власної страхової політики, визначенні розмірів платежів, практики їх відрахування і відшкодування збитків, що є специфічною особливістю американського страхового ринку.
У Франції закон 1982 р. про страхування майна будь-яких осіб від наслідків стихійних лих передбачає, що держава повинна відпрацьовувати спеціальні «плани ризику», в яких будь-яка територія була б віднесена до тієї чи іншої зони небезпеки за вірогідністю схильності до тих чи інших стихійних лих. При цьому відшкодування витрат від стихійного лиха не здійснюється в районах, які оголошені «зонами ризику», непридатними для будівництва та іншої діяльності через підвищену небезпеку. Також не відшкодовуються витрати у випадках порушення встановлених в даному районі правил попередження наслідків стихійного лиха. Проте всі будівлі чи види діяльності, які існували в районі до оголошення його «небезпечним» чи до розробки відповідних правил, підлягають страхуванню навіть тоді, коли не відповідають цим умовам.
В Австрії з 1966 р. функціонує національний фонд катастроф, кошти якого використовуються на відшкодування народному господарству збитків від природних катастроф (зливи, зсуви і т.п.). Крім того, на