РОБОТА

з дисципліни “Страхування”

на тему:

Оцінка ризиків у майновому страхуванні. Правове забезпечення страхової діяльності. Необхідність, сутність і принципи перестрахування

ПЛАН

1. Оцінка ризиків у майновому страхуванні

2. Правове забезпечення страхової діяльності

3. Необхідність, сутність і принципи перестрахування

Список використаної літератури

1. Оцінка ризиків у майновому страхуванні

Страхова компанія повинна постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати .й оброб-ляти зібрану інформацію. Виходячи з одержаних висновків про можливу динаміку ризику, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику, що служать мірою й критерієм оцінки. Кожна група включає об'єкти страхування, яким властиві приблизно однакові ознаки (гомогенна група).

Результати оцінки приймаються за основу для прий-няття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема дозволяють віднести об'єкт до певної групи, визначити тарифну ставку, яка найбільш обґрунтовано відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи, що вико-ристовується як міра порівняння.

В міжнародній страховій практиці використовуються різні методи для оцінки ризику. Найбільш поширені з них: метод індивідуальних оцінок; метод середніх ве-личин; метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страхувальник може дати лише довільну оцінку, що виникає з його професійної підготовки й досвіду та суб'єктивного погляду.

Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, що створює аналітичну базу для визначення ризику по ри-зикових ознаках. До них належить балансова вартість об'єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, ха-рактер технологічного циклу, тощо.

При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надба-вок (накидок) до тієї аналітичної бази, що зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від се-реднього ризикового типу.

В практичній діяльності страховика велике значення має прогнозування тарифної політики на основі вивчен-ня тенденцій в розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведений до наступних напрямків:—

ризикові обставини, що пов'язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (полімерними, композитними, тощо); —

ризикові обставини, зумовлені новими виробни-чими умовами в промисловості (введенням автоматизованих систем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів, тощо);—

ризикова ситуація, що пов'язана зі змінами в тех-нології промислового й цивільного будівництва, зо-крема, з освоєнням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування, тощо;—

ризикові обставини, що викликані впроваджен-ням нових транспортних систем, яким властива висока пропускна й провізна здатність на різних шляхах сполу-чення.

Щоб оцінити динаміку ризику в конкретній стра-ховій сукупності, особливе значення має наявність та аналіз достовірної інформації. Зазначимо, що лише роз-галужена група об'єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступенем достовірності констату-вати можливість збитку.

Оцінюючи збитки, доцільно розрізняти такі його види: ризики, які можливо застрахувати; ризики, що неможливо застрахувати; сприятливі й несприятливі ри-зики; технічний ризик страховика.

Найбільш багаточислену групу складають ризики, які можуть бути застраховані. В зв'язку з цим зазначимо, що страховий ризик може бути оцінений з точки зору ймовірності надходження страхового випадку й кіль-кісних розмірів можливого збитку. Щоб встановити, чи є даний ризик страховим, необхідно застосувати слідуючі критерії:

по-перше, ризик, який включається в розмір відпо-відальності страхової компанії, повинен мати ймовірний характер високого рівня;

по-друге, ризик повинен виступати як випадковий. Це означає, що об'єкту, по відношенню до якого виникає страхове правовідношення, властивий тимча-совий характер зв'язку. Він не повинен підлягати небез-пеці, яка попередньо вже відома страховику чи власнику об'єкта страхування. При цьому обом сторонам договору страхування наперед невідомий конкретний момент на-стання страхового випадку й можливий обсяг збитку як його наслідок;

по-третє, випадковість прояву даного ризику доцільно співвідносити з масою однорідних об'єктів. З цією метою організується відповідне статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити стра-хову премію, відповідну прогнозу. Крім того, стати-стична інформація дає можливість зробити висновок про закономірності прояву ризику стосовно сукупності од-норідних об'єктів;

по-четверте, надходження страхового випадку, яке виражається в реалізації ризику, не повинно залежати від волевияву страховика або інших зацікавлених осіб. Недоцільно приймати на страхування ризики, що по-в'язані з намірами страхувальника (спекулятивні ризики);

по-п'яте момент надходження страхового випадку не можна визначити ні в часі, ні в просторі;

по-шосте страхова подія не повинна мати розмір катастрофічного лиха, тобто охоплювати масу об'єктів в рамках величезної страхової сукупності, причиняючи ма-совий збиток;

по-сьоме, шкідливі наслідки реалізації ризику не-обхідно об'єктивно виміряти й оцінити. Масштаби не-сприятливих наслідків повинні бути досить значними й зачіпати інтереси страхувальника (його страхові інте-реси).

В залежності від джерела небезпеки виділяються ри-зики, зумовлені проявом стихійних сил природи й діяль-ністю людини (суспільства). За обсягом відповідальності страховика ризики підрозділяються на індивідуальні й універсальні.

Особливу групу складають специфічні ризики: ано-мальні й катастрофічні. В сукупність аномальних ризиків включаються ті, для яких неможливо їх величину від-нести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності. Аномальні ризики бувають нижчі і вищі нормальних.

Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику сукупність застрахованих об'єктів або страхувальників, нерідко причиняючи збитки в значних розмірах. До Їх числа відносяться землетруси, урагани. цунамі та інші прояви стихійних сил природи. До причин катастрофічних ризиків може відноситись і перетворююча діяльність людини в процесі створення матеріальних благ (наприклад, аварія на атомній станції чи хімічному об'єкті). Катастрофічні ризики в принципі можуть бути застраховані на особливих умовах договору між