стратегію розвитку своїх підрозділів. Присутність українського страхового капіталу за межами держави формально спостерігається вже кілька років, головним чином, здійснюється вона у формі інвестування. На іноземні ринки також направляється український страховий капітал, але потік його – ще незначний, він забезпечує присутність вітчизняних інвестицій.
Під час покриття іноземних ризиків лише деякі компанії виконують ці функції – Універсальна, Лемма, АСКА, ОРАНТА та ін., які мають дочірні компанії в ряді Європейських країн. Ці компанії забезпечують свою діяльність в Австрії, Німеччині, Польщі, Росії, Угорщині, Фінляндії, Франції та інших країнах. Ряд українських страховиків, що входять у великі фінансово-промислові групи, створили свої іноземні перестрахувальні компанії, які забезпечують перестрахування фінансових коштів своїх груп.
3.3. Удосконалення оцінки привабливості українського ринку страхових послуг для іноземних компаній
У другій половині ХХ ст. страхові компанії сформували великі обсяги тимчасово вільного капіталу й стали провідними інвесторами у світовій фінансовій системі. Тенденції ринків страхування в умовах світової і регіональної інтеграції відображають інституціональну парадигму сучасної економіки. Висока роль страхування у економіці розвинених країн обумовлена дією механізму перерозподілу ВВП через страхові компанії. Це означає, що поряд з економічними факторами впливу на страховий ринок діє низка не економічних, зокрема політичні, етичні, етнічні, соціальні чинники, які визначають поведінку та мотивацію основних суб’єктів страхового ринку – страхувальників, страховиків, перестраховиків, їх засновників та державний уповноважений орган з регулювання страхової діяльності.
Для більшості розвинених національних страхових ринків характерний високий рівень концентрації обсягів страхування. Стан страхово-го ринку України характеризується номінальним зростанням показників діяльності, але більш глибокий ана-ліз свідчить про недостатньо вагому роль страхування у функціонуванні фінансової системи через нерозвиненість ринкових процесів. Деякі фахівці констатують, що рівень розвитку вітчизняного страхового ринку охоплює не більше 10% ризиків, що є в Укра-їні, водночас у розвинених державах цей показник сягає 90–95% [94]. Як розраховано у підрозділі 2.2, понад 90% українських страховиків за певним об'єктом страху-вання можуть утримувати ризики обсягом не більше 10 млн гривень, тобто переважна більшість вітчизняних страховиків є невеликими з низькою концентрацією страхового капіталу.
Для вітчизняного страхового ринку характерне поглиблення протиріччя між високими темпами зростання страхових премій на вітчизняному страховому ринку і невисокою капіталізацією страховиків, низькою рентабельністю страхових операцій, яка є наслідком неправильної методології при оцінці фінансових результатів діяльності страхових організацій, нерозвинутою системою продажів страхових послуг, відсутністю ефективних форм управління, яке в значній мірі породжено дефіцитом кваліфікованих фахівців, та відсутність пріоритетного інтересу з боку акціонерів страхової компанії до її результатів. Більшість з названих факторів формують внутрішню незбалансовану структуру національного страхового ринку, а тому привабливу для експансії з боку страховиків інших країн. А це перешкоджає інтеграційним процесам страхування України у світову фінансову систему.
Державне регулювання слугує інструментом нівелювання впливу негативних факторів на розвиток страхового ринку шляхом впровадження відповідних міжнародних стандартів нагляду за страховою діяльністю (стандартів ІАІS), адаптації національного страхового законодавства до вимог Директив і Рекомендацій Європейського Союзу, удосконалення механізмів оподаткування страхових послуг, ліцензування і валютного контролю. На реалізацію цих вимог спрямовані:
1. ухвала КМУ від 15.10.2003 №1640 «Про затвердження вимог до рейтингів фінансової надійності страховиків і перестрахувальників-нерезидентів»;
2. ухвала КМУ від 4.02.04 №124 «Про затвердження порядку і вимог до здійснення операцій з перестрахування у страховика-нерезидента»;
3. створення баз даних страховиків-нерезидентів, які відповідають вимогам законодавства України;
4. заборона на діяльність страховиків-нерезидентів, які не мають ліцензій і не виступають об'єктом страхового нагляду.
Для обґрунтування ефективної стратегії взаємодії на ринку страхових послуг з метою законодавчого і макроекономічного регулювання процесів інтеграції необхідні методи оцінки концентрації страхового капіталу і привабливості страхових ринків інтеграційних об’єднань, країн, регіонів. Це особливо важливо, оскільки тенденції розвитку страхування є індикатором ефективності ринкових реформ.
Оцінка рівня концентрації, яка виконується за структурою зібраних премій, є не цілком коректною для управління діяльністю страховиків. Тому для виміру такого стану у роботі пропонується метод оцінки, що базується на використанні діючої статистичної звітності та методів розрахунку коефіцієнтів локалізації, а також інтегрального показника привабливості страхових ринків окремих регіонів, визначеного на основі застосування методу багатовимірної середньої.
Відомо, що в загальному випадку коефіцієнт локалізації розраховується відношенням частки результативного показника до частки факторного у межах окремих регіонів. Стосовно страхового ринку коефіцієнти локалізації на теперішній час не є сформованими. Тому нами пропонується декілька коефіцієнтів, щоб врахувати вплив різних чинників на рівень концентрації страхового капіталу. Логічно визнати, що результативними є показники частки ємності страхових ринків окремих регіонів (частки страхових премій і страхових відшкодувань). Факторними ознаками можуть виступати такі регіональні показники, як валовий регіональний продукт (ВРП), чисельність населення, кількість страхових компаній, що діють у кожному регіоні.
Так, коефіцієнт локалізації страхових премій (або відшкодувань) у залежності від частки окремих регіонів у ВРП (dВРП) повинен визначатися:
К = ds/dврп , (3.1)
де ds – частка страхових премій окремого регіону.
Аналогічно розраховуються інші показники локалізації - відношенням частки страхових премій (або відшкодувань) до частки чисельності населення кожної області або до частки кількості страхових компаній.
Коефіцієнт локалізації змінюється у межах від 0 до 1. Чим ближче коефіцієнт локалізації до 1, тим більш рівномірним є розподіл країн за показником страхових премій відносно валового ВВП, тим більш рівномірно розподілений страховий капітал цієї країни і тим нижче його концентрація. Аналогічно цей показник аналізується відносно чисельності населення, обо відносно кількості страхових компаній. Якщо коефіцієнт становить більше одиниці, це свідчить про концентрацію страхового капіталу, а якщо він наближається до 0, то можна зробити висновок, що зростання ВВП в цих країнах