1.3. Становлення та особливості розвитку національного страхового ринку як складової частини фінансового ринку України

Розвиток страхування та ринку страхування йде так далеко в минуле, що неможливо встановити точну дату його виникнення.

Якщо відносно легко знайти залишки будівель, творів мистецтва або інші матеріальні сліди минулих цивілізацій, то важче відтворити, як жителі перших міст організовували сферу послуг в економіці. Проте серед залишків поселень доісторичного, античного, середньовічного та раннього нового періодів цивілізації виявлені амбари, у яких люди зберігали непорушні запаси продовольства. Досвід показує, що час від часу траплялися неврожаї або відбувалися напади ворогів, і тоді городянам не можна було користуватися врожаєм, що виростав у навколишній місцевості. Можна було б надати можливість кожному городянину самому забезпечувати себе на такі випадки, але навіть жителям древніх міст було ясно, що набагато ефективніше створити загальний запас. Скромний податок можна було б зібрати з кожного у врожайні роки, коли ціни на продовольство низькі. Культури, що можуть зберігатися, наприклад пшениця, можна було б придбати для запасів за гроші: фермери раділи б можливості продати більше (і за кращою ціною), ніж вони продали, якби не здійснювалися централізовані закупівлі продовольства для запасів.Якщо трапиться неврожай або місто буде обложене, запасені продукти будуть використані для порятунку міського населення. Тому поняття загального фонду (у даному випадку продовольства) закріпилося в людській свідомості. Ідея показала високу ефективність, особливо у зв'язку з введенням поняття „ризик” [45]. 

Наприкінці XV сторіччя, коли європейці почали здійснювати значні подорожі в Азію й Америку, що призвели до так званої «торгової революції» (попередньої більш відомої «промислової» революції), поняття «ризик» і «загальний фонд» злилися воєдино [45].

Якщо невеликій флотилії малих кораблів вдасться добратися з Європи, скажемо, до Індонезії, торгувати там і повернутися з вантажем екзотичних товарів, існує ризик того, що не всі кораблі завершать плавання. Шторми можуть потопити одні судна, на інших скінчаться запаси продовольства (або команда цілком загине від епідемії), інші зіб'ються з курсу і пропадуть, деякі можуть затонути через переобтяженість, погані конструкції або ушкодження від деревних шкідників. Людям, що вкладали свої гроші в такі ризикові операції, рекомендувалося доцільним розділити між собою ризик, щоб жодний з інвесторів не загубив своїх грошей цілком через те, що саме його корабель буде тим самим єдиним зниклим. Для цього було вироблено два засоби.

Перший складався у створенні спільного підприємства, через який інвестори вкладали гроші в декілька кораблів із загальним вантажем, розподіляючи між собою ризик збитків і усі прибутки, що могли утворитися в результаті підприємства.

Другий шлях - це страхування, система, при якій власник корабля і/або вантажу (індивідуальна особа або компанія) пропонує грошову суму іншим людям, що згодні компенсувати йому втрати, якщо цей корабель зазнає невдачі в початому рейсі. Таким чином, спільні (акціонерні) товариства і страхування стали доповнювати одне одного, а не розвиватися в конкуренції. Група людей або компанії збирали грошові премії в обмін на обіцянку виплатити відшкодування власнику судна у випадку його втрати. Ці страховики створювали загальний фонд, який обіцяли використовувати для виплат страхувальникам у випадку настання ризику [59]. 

На ранніх стадіях цього процесу, якщо ризик наступав, страховик змушений був продавати все майно (або наймати гроші з рахунку в банку), щоб сплатити те, що він повинний страхувальнику. Цей принцип дотепер застосовується корпорацією “Ллойд”, де та ж сама обіцянка сплачувати відшкодування складає основу договору. Люди, що одержали статус «членів Ллойда», зобов'язані сплачувати зі своїх особистих засобів, якщо ризик, що був «підписаний», наступив. Термін «підписувати» (англ. to underwrite) означає саме те, як і звучить: складається документ, що визначає ризик (предмет страхування), і особа, що страхує його (або його представник), пише насподі даного паперу частку ризику, яку готова прийняти.

Не так багато часу треба було деяким бізнесменам, щоб зрозуміти, що багато членів товариства не бажають приймати такі великі ризики на індивідуальній основі, як це прийнято в корпорації “Ллойд”. Тому концепція акціонерного товариства була застосована на нових умовах. Людям пропонували купити акції страхових компаній. Компанія наймала б на роботу фахівців із прийому ризиків - андеррайтерів, і якби ризик наступав, вона виплачувала б відшкодування страхувальнику з загального фонду, яким розпоряджалася б як інвестиціями. Фонд створювався б за рахунок засобів, отриманих компанією від продажу власних акцій, плюс прибутки від інвестицій засобів фонду, плюс премії, зібрані зі страхувальників [64].

Передбачалося, що фахові андеррайтери, визначаючи, яку частку ризику прийняти і за яку премію, забезпечать фонд можливістю завжди виплачувати відшкодування страхувальникам, якщо ризик наступав, а також виплачувати акціонерам достатньо привабливі дивіденди.

Початковою сферою докладання зусиль страхових компаній стало страхування від вогню.

Паралельно зі страхуванням від пожеж виникли фонди страхування життя. І ще до середини XVII сторіччя були створені страхові компанії і сумісні товариства, що займалися страхуванням життя.

Трохи пізніше з класичних видів страхування - морського, від вогню і страхування життя, з'явилася велика розмаїтність підвидів страхування.

Становлення України як самостійної, незалежної і демократичної держави не могло не обумовити створення і розвиток страхового ринку. Кінець 90-х років ХХ сторіччя характеризувався збільшенням валових показників страхових платежів, ростом кількості страховиків і їхньої спеціалізації по видах страхування, розвитком перестрахувальних операцій як на внутрішньому (національному), так і на зовнішньому (світовому) страховому ринку.

Необхідність забезпечення високого ступеня