У суспільній свідомості недовіра до страхової ідеї втілюється в претензіях населення до державних інститутів. Саме тому держава не може знаходитися осторонь від страхової діяльності, ув'язуючи інтереси страховиків, населення й економіки в цілому. Основна проблема державного страхового нагляду - розмір резервів, що гарантують платоспроможність страховика.

Першою спробою на законодавчому рівні регламентувати підприємницьку страхову діяльність і страхові відношення в Україні був Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" від 10 травня 1993 р. № 47-93. Його розроблювачі пішли по шляху, запропонованому Законом Російської Федерації "Про страхування". При цьому були об'єднані правові норми, що регламентують підприємницьку страхову діяльність із цивільно-правовими нормами, що регулюють страхові відношення. Слід зазначити, що в тексті Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" протиріч і недоробок більше, ніж в однойменному Законі Російської Федерації. Проте, даний нормативний акт дуже вплинув на страховий ринок послуг в Україні (у більшій мірі за рахунок заснування Комітету по справах нагляду за страховою діяльністю в Україні).

На рубежі 1994-1995 р. в Україні спостерігалася криза страхового ринку, що виражалася в неплатоспроможності багатьох страхових компаній, невиконанні ними зобов'язань перед страхувальниками.

Сьогодні в Україні в більшості випадків страховий поліс (страхове свідчення) не розглядається як гарантія захисту особистих і майнових інтересів від непередбачених випадків.

Зловживання при здійсненні підприємницької страхової діяльності з боку, як страховиків, так і страхувальників, особливо при страхуванні фінансових ризиків (зокрема непогашення кредитів), завдали непоправний збиток діловій репутації страховиків і страховій справи в цілому [48].

Причини цього явища такі:

- неефективний нагляд із боку держави за страховою діяльністю;

- відсутність нормативних актів, що регулюють страхову діяльність, і досвіду страхових відношень у сфері приватного-правового недержавного страхування, як із боку суб'єктів страхових відношень, так і з боку держави.

Необхідно також враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України "Про страхування" (ст. 2) було введено заборону на здійснення підприємницької страхової діяльності на території України іноземними страховиками. Тим часом, саме вони мають досвід і культуру надання високоякісних страхових послуг, а також багаторічну практику технології здійснення страхової діяльності. Іноземним страховим посередникам було відмовлено також у здійсненні посередницької діяльності в Україні. Мотивуванням таких нецивілізованих заборон послужило прагнення надати можливість вітчизняним страховикам "стати на ноги".

Заборона на здійснення підприємницької страхової діяльності іноземними страховиками тоді призвела до таких негативних наслідків:

ѕ в Україну не надійшли сучасні страхові технології;

ѕ потенційні страхувальники не довіряють вітчизняним страховикам, що знижує попит на їхні страх послуги;

ѕ за декілька років здійснення підприємницької страхової діяльності не склалася система особистого страхування;

ѕ монополізований страховий ринок у деяких галузях. 

Закон України "Про страхування" (ч. 3 ст. 2) передбачає обмеження на участь іноземної фізичної або юридичної особи в статутному фонді страхової компанії в розмірі, що не перевищує 49% статутного фонду. Ч. 4 ст. 2 передбачає обмеження в розмірі 20% від власного статутного фонду, що страхова компанія має право інвестувати в статутні фонди інших страхових компаній. При цьому кожна така інвестиція, здійснювана у виді внеску (частки) у статутний фонд, не може перевищувати 5% статутного фонду, що інвестується страховою компанією [51].

Перераховані інвестиційні обмеження, як із юридичної, так і з практичної точки зору, виглядають не більш ніж ілюзія, оскільки існує множина абсолютно легітимних засобів обминути їх.

Світовий досвід і багаторічна практика в галузі страхування високорозвинених держав Європи і Північної Америки підказують інші шляхи вирішення цієї проблеми: жорстке законодавче регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній, аж до прямих розпоряджень - у якому розмірі та у які джерела повинні бути інвестовані грошові засоби, що знаходяться у розпорядженні страхової компанії. 

Роботу з особистого і майнового страхування серед населення безпосередньо проводять позаштатні агенти державного страхування. Їм надане право від імені органів державного страхування укладати з громадянами договори страхування і видавати страхові свідоцтва та квитанції встановленого зразка зі своїм підписом і печаткою інспекції. Зазначену роботу страховий агент повинний проводити на визначеній ділянці з оплатою його праці на комісійних основах.

Органи державного страхування організовують роботу інспекцій, безпосередньо проводять деякі види страхування, розраховують і підтверджують значні суми виплат страхового відшкодування, проводять ревізії підпорядкованих підрозділів, контролюють використання засобів на проведення заходів щодо попередження загибелі, ушкодження застрахованого майна, тощо.

Характерною ознакою державного страхування є участь у ньому багатьох державних і громадських організацій. Вона реалізується при розробці умов страхування, урахуванні й оцінці майна і проведенні обов'язкового страхування, укладання договорів добровільного майнового та особистого страхування, визначенні причин виникнення матеріального збитку, обставин, пов'язаних із страховими випадками, що вже відбулися. [33]

З огляду на те, що при проведенні майнового й особистого страхування припадає вирішувати питання, що потребують спеціальних знань, до роботи страхових органів залучаються спеціалісти-експерти відповідних професій.

Державне страхування спрямоване на забезпечення формування і розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм, захисту інтересів страхувальників.

Важливу роль у системі заходів державного регулювання страхування грає реєстрація страхових організацій, видача їм ліцензій на проведення визначених видів страхування, здійснення контролю за діяльністю всіх страхових товариств (компаній) та їхніх об'єднань. [12]

Відповідно до Декрету "Про