Законодавством встановлені такі права Комітету по справах нагляду за страховою діяльністю:

1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність і інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

2) проводити перевірку щодо слушності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірність їхньої звітності;

3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства про страхову діяльність давати їм пропозиції щодо їхнього усунення, а у випадку невиконання пропозицій зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до ліквідації виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій;

4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених законодавством [54].

Комітет по справах нагляду за страховою діяльністю видає страховикам ліцензії на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Для одержання ліцензії страховик подає Комітету заяву, до якої додаються:

ѕ копії установчих документів і копії свідоцтва про реєстрацію;

ѕ довідки банків або інших кредитних установ, що підтверджують наявність і розміри оплаченого статутного фонду;

ѕ економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності;

ѕ інформація про учасників страховика, голову виконавчого органа і його заступників.

Серйозну погрозу існуванню ринку страхування в Україні складає активне втручання деяких керівників окремих державних відомств у процеси регулювання страхової діяльності з метою перерозподілу ринку страхування. При цьому, у силу недооцінки органами законодавчої і виконавчої влади вагомості страхування в розвитку економіки держави, основний тягар витрат по попередженню і ліквідації наслідків стихійних явищ, катастроф і техногенних аварій продовжує лягати на держбюджет.

Головними задачами формування повноцінного страхового ринку в Україні є розробка і реалізація діючої державної політики в сфері страхування, приведення чинного законодавства у відповідність із вимогами ЄС; удосконалення державного страхового нагляду. Для цього необхідно:

ѕ у сфері концептуального забезпечення: підготувати проект Програми реформування галузі, у якій передбачити: визначення міри охоплення існуючих ризиків страхуванням і потенційними можливостями розвитку окремих сегментів страхового ринку; заходи для удосконалення його структури; створення Національної страхової гільдії і розробка Кодексу корпоративних правил поводження на страховому ринку; сприяння впровадженню прогресивних форм і методів страхування; наступну лібералізацію страхового бізнесу;

ѕ у сфері нормативно-правового забезпечення: провести парламентські слухання на тему «Страхування в Україні: стан, проблеми, перспективи»; за результатами слухань переглянути в Законі України «Про страхування» перелік видів обов'язкового страхування; нормувати визначення страхових тарифів у цій сфері; вирішити питання заміни обов'язкового державного страхування окремих категорій громадян системою компенсаційних виплат за рахунок бюджетних засобів, виділених для цього відповідним міністерствам і відомствам;

ѕ розробити пропозиції по вилученню з оподатковування засобів, що спрямовуються на розширення клієнтської бази, а також підвищення фахового рівня страхової діяльності і страхової культури населення;

ѕ здійснити економічне обґрунтування і розробити план заходів щодо впровадження системи гарантій по довгостроковому страхуванню життя; розглянути питання про об'єднання наявних соціальних фондів в один і доцільності приватизації останнього в середньостроковій перспективі;

ѕ розглянути питання про випуск спеціальних інвестиційних інструментів під розміщення довгострокових страхових резервів;

ѕ створити незалежний інститут експертизи договорів страхування і страхових випадків;

ѕ сформувати діючу систему попереднього контролю за фінансовим станом СК;

ѕ стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю й аудита; у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення

ѕ розширити об’єм, підвищити якість і прискорити публікацію зведень про стан страхового ринку;

ѕ перейти на міжнародні стандарти бухобліка; розробити механізми впровадження електронного документообігу;

ѕ створити на телебаченні регулярну інформаційно програму про страхування;

ѕ із метою зміцнення довіри населення до СК систематично обнародувати інформацію про виплати страхових відшкодувань;

ѕ створити національну базу даних несумлінних клієнтів;

ѕ ввести факультативне вивчення учнями загальноосвітніх шкіл основ страхової справи [49].

Тим часом подальше становлення національного страхового ринку стримується цілою низкою об’єктивних макроекономічних та суб’єктивних соціальних факторів, а саме. [53]

Об’єктивні фактори:

- існуюча законодавча та нормативно-правова бази не встигають за розвитком реальних ринкових відносин на страховому ринку (виплата страхових відшкодувань не зменшує рівень оподаткування. Зрозуміло, що це не стимулює страховиків до виплати відшкодувань);

- неврегульованість механізмів захисту вітчизняного страхового ринку від експансії потужних іноземних страховиків. Тільки 11 лідерів страхового ринку України мають статутний фонд 500 тис. ЄВРО та більше, решта — близько 100 тис. ЄВРО. Хоча вони й мають авторитет і добрі фінансові показники, розгалужену систему філій та партнерські зв’язки з західними перестрахувальниками, проте реально ці компанії назвати великими не можна. Навіть найкрупніші з них не в змозі змагатися з західним страховиками;

- деформований платоспроможний попит. Хоча у 1999 р. припинилось падіння обсягів надходження страхових платежів, що розпочалося ще у 1997 p., але на сьогодні платоспроможний попит на страхові послуги в Україні складає тільки 700—800 млн. грн., що можна порівняти зі страховим ринком такої країни, як Латвія де працює лише 20 страхових компаній. Через відсутність ефективних державних заходів стимулювання попиту на страховому ринку маємо деформовану структуру платоспроможного попиту;

- постійне зниження надходжень від страхування життя та довгострокового накопичувального страхування (відсутність дозволу підприємствам відносити платежі по страхуванню співробітників на валові затрати), різке падіння страхових платежів одночасно з високим рівнем виплат. Брутто-норма збитковості за останні чотири роки постійно перевищує 10%. Тому лише дев’ять вітчизняних страхових компаній цілеспрямовано займаються страхуванням життя.

Суб’єктивні фактори:

- недовіра населення до страхових компаній;

- незмінність принципів роботи директорів