В Україні в 2008 році цей вид страхування здійснювали 79 страховика, які одержали 56617,2 тис. грн. страхових платежів, у т. ч. 32915,9 тис. грн. від страхувальників – громадян.

Страхові платежі, передані в перестрахування, у 2008 році склали 1411,3 тис. грн., у яких брали участь 12 страховиків.

Середній рівень перестрахування за період 2004-2008 роки склав 5,2%.

Страхові виплати в 2008 році склали 37 092,5 тис. грн., у яких брали участь 63 страховика. Середній рівень виплат за період 2004-2008 роки склав 60%.

Максимальний розмір страхових виплат, здійснений одним страховиком склав 5561,1 тис. грн. або 14,9% по виду.

У 2008 році частка страхувальників-громадян склала 61,5%.

Максимальна кількість договорів страхування, укладених протягом звітного періоду, з розрахунку на один страховика - 168 345, що складає 4,7% від загальної кількості укладених договорів по цьому виді страхування.

Кількість діючих договорів страхування в 2008 році склало 3 573 256, у т.ч. за рахунок страхувальників громадян 2198 055, і в порівнянні з 2004 роком збільшилося в 540 разів.

По обсягах отриманих страхових платежів страховики представлені різними групами. Найбільший показник страхових платежів складає 9 068,6 тис. грн., а середній по виду 716,67 тис. грн. [21, c.40].

Серед переваг щодо отримання медичної допомоги (медичних послуг) перед державними і приватними системами медичної допомоги, а також відомчою медициною можна виділити наступне:

а) забезпечення більшої доступності, якості і повноти щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, що є ефективнішою формою порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я;

б) у разі порушення лікувально-профілактичним закладом стандартів медичних послуг страхова компанія може частково або повністю не оплачувати вартість таких послуг;

в) ніяких фінансових розрахунків у лікарні застрахованій особі робити не потрібно, бо з медичною установою за фактом надання застрахованій особі медичної допомоги (медичних послуг) розраховується страхова компанія [13, c.37].

Основна мета добровільного медичне страхування - це гарантувати громадянам (застрахованим особам) при виникненні страхового випадку оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) за рахунок коштів страхових резервів, а також фінансувати профілактичні заходи.

Виходячи із загальної мети добровільного медичне страхування, можна виділити декілька задач:

Ш охорона здоров'я населення;

Ш забезпечення відтворення населення;

Ш розвиток сфери медичного обслуговування;

Ш фінансування системи охорони здоров'я, поліпшення її матеріальної бази;

Ш перерозподіл коштів, що йдуть на оплату медичних послуг між різними групами населення.

Особливості добровільного медичного страхування (ДМС):

1. ДМС є частиною особистого страхування;

2. ДМС є важливим ринковим компонентом та ефективним доповненням до системи соціального забезпечення, в т. ч. обов’язкового загальнодержавного медичного страхування;

3. У ДМС застосовується принцип страхової солідарності, який визначається тим, що застрахована особа отримує ті види медичної допомоги та у тих розмірах, за які було сплачено страховий платіж;

4. Програми ДМС можуть обиратися за бажанням страхувальника та реалізують потреби кожного окремого громадянина, що передбачає для нього:

а) економічний наслідок - відшкодування витрат, пов'язаних з лікуванням, відновленням здоров'я;

б) медико-реабілітаційні наслідки: амбулаторне або стаціонарне лікування, стоматологічне обслуговування, спеціалізовану діагностику захворювань, придбання лік, відвідування лікарів-фахівців, протезування, придбання окулярів або контактних лінз, витрати, пов'язані з вагітністю та пологами тощо [30, c.71].

1.2 Економічна суть медичного страхування

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

Світовий досвід показує, що напрямки вирішення цієї проблеми можуть бути різні. Загалом вони відрізняються структурою джерел фінансування охорони здоров'я й організацією надання медичних послуг.

Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соці-альним і приватним.

Бюджетна система охорони здоров'я найвиразніше була пред-ставлена в республіках, які входили до СРСР. Соціальна система характерна для країн Західної Європи, а переважно приватна – для США.

За бюджетної системи фінансування охорони здоров'я страху-вання або відсутнє зовсім, або є незначним. Бюджетна система фінансування передбачає використання коштів податкових надходжень до бюджету, але саме це й не сприяє стабільності фінан-сового забезпечення охорони здоров'я.

Соціальна система фінансування охорони здоров'я заснована на цільових внесках підприємств, працівників, на державних субсидіях. Причому внески підприємців є переважаючим джерелом надходжень. Незважаючи на те, що внески сплачують одержувачі доходів, існують винятки, які стосуються пенсіонерів та осіб з низьким рівнем доходів.

Для соціальної системи характерне співіснування державних систем охорони здоров'я і приватних систем.

У різних країнах питання про співіснування базових держа-вних і приватних систем вирішується по-різному. Наприклад, у Німеччині передбачена можливість виходу певної категорії населення із державної системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави за його якістю. У Франції державна система не забезпечує повного відшкоду-вання вартості лікування, що спонукає населення брати участь у приватному страхуванні. У Великій Британії поряд із тим, що все населення застраховане державою, у випадках, коли державна система не влаштовує громадян, з метою поліпшен-ня обслуговування вони мають змогу взяти участь у приват-ному страхуванні [23, c.103].

У США фінансування охорони здоров'я базується майже виклю-чно на платній основі, але певна частина населення, чиї доходи ниж-чі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами «Медікер» і «Медікейд».

Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забез-печена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності ме-дичних послуг для широких верств населення, залучення додат-кових ресурсів у сферу охорони здоров'я.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових дослі-джень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матері-ально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної до-помоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення