Однак розвиток ринкових відносин не можливий без врахування факторів, що сприяють інтернаціоналізації страхової діяльності, становленню національних, регіональних та світових ринків страхових послуг.

Міжнародний досвід переконує, що надзвичайно важко розвивати національний страховий ринок без участі іноземних страхових компаній. Без їх інтеграції в український страховий ринок, страховикам-резидентам практично дуже важко вийти за межі національного, на рівень світового ринку. Враховуючи складність економічної ситуації в Україні, виходячи з реальної оцінки платоспроможності страхових резидентів, розуміючи перешкоди, які спіткають страхові компанії з недостатнім досвідом та невеликими обсягами резервних фондів, що намагаються утриматися на страховій арені і працювати в умовах конкретного ринкового середовища [47, с.102].

Законом України "Про страхування" визначено, що загальна частка іноземних юридичних осіб і громадян у статутному фонді страховика неповинна перевищувати 49 відсотків. Це зроблено для захисту національного страховика, створення сприятливих умов для накопичення ним капіталів. Такі умови надають можливості досягти належного рівня конкурентоспроможності з більш досвідченими і економічно могутнішими страховиками. Разом з тим, за певних умов, якщо страхова компанія-резидент неспроможна виконувати свої зобов'язання, вона може за рішенням Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю залучати до участі у страховому бізнесі іноземних страховиків, за умови проведення всіх розрахунків та погашення торгових зобов'язань, які висуваються страховій компанії (резиденту) і термін сплати по яких для неї уже настав. Тільки за всіх умов, чинним законодавством дозволяється участь іноземного страховика у статутному фонді страхової компанії. Однак частка іноземного страховика не може перевищувати 50 відсотків загального статутного розміру українського страховика.

Такий порядок участі іноземного страховика у страховому бізнесі України не поширюється на страховиків, що отримали ліцензію на право страхування життя. У них частка іноземного учасника не має перевищувати 49 відсотків загального розміру статутного фонду. Практика країн Європейського Союзу показує, що вихід страхування за межі країни вигідно як для страховиків, так і для страхувальників. Для страховика це можливість територіального розосередження ризиків, збільшення обсягів продажу полісів, а отже і отримання прибутку.

Перевага для страхувальників полягає в отриманні страхових послуг вищої якості і за порівняно нижчу плату та в необхідному регіоні [41].

В свою чергу ст. 2 Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» встановлювала, що загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків [44].

Чинним законодавством визначено, що страховик, як окремий самостійний суб'єкт ринку, у своїй взаємодії з іншими страховиками також самостійними суб'єктами ринкових відносин, має можливість робити внески до їх статутних фондів.

Законодавчо передбачено вимоги, згідно з якими у сплаченому статутному фонді страховика частка грошових внесків повинна бути не меншою 60 відсотків. Це по-перше. По-друге, страховику дозволяється чверть свого страхового фонду формувати за рахунок цінних паперів, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю у порядку, визначеному Міністерством фінансів України. Для забезпечення високої ліквідності та надійності страхової діяльності страховика, йому забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, кошти, одержані в кредит під заставу, а також забороняється вносити нематеріальні активи.

Важливою передумовою розвитку страхового ринку України та забезпечення належної фінансової стійкої конкурентної витривалості усіх його суб'єктів є розмір статутного фонду страхової компанії. Стаття 29 Закону України "Про страхування" передбачає встановлення мінімального розміру статутного фонду страховика в сумі, еквівалентній 100 тис. євро для вітчизняних страховиків. Для тих страхових компаній, що створюються за участю іноземних юридичних чи фізичних осіб, розмір мінімального статутного фонду має бути не менше 300 тис. євро.

Чинний закон встановлює, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням [41].

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Уповноваженим органом за погодженням з Національним банком України.

Для порівняння слід наголосити, що Декретом прямо не заборонялося здійснення страховиками інших видів діяльності. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність у межах, визначених цим Декретом. Іншими видами діяльності страховик може займатися лише у випадках, передбачених законодавством України [44].

Юридичні особи, які не відповідають вимогам цієї статті, не можуть займатися страховою діяльністю.

Стаття 353 Господарського кодексу встановлює, що суб’єкти господарювання — страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільну діяльність.[48].

Стаття 2 закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. встановлює, що в окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів “державна”, “національна” або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Слова “страховик”, “страхова компанія”, “страхова організація” та похідні від них