Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень цієї статті.

Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов’язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендеру з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об’єднань страховиків. В інших випадках забороняється будь-яке уповноваження страховиків для здійснення окремих видів страхування з боку держави [41].

П.п. 2.1. – 2.17. Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 рок № 40, страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю [49].

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу системи страхування становлять компанії у вигляді акціонерних товариств. Згідно ст. 24. Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 p. акціонерним визначається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства. Оплачена акція дає право на участь в управлінні товариством і отримання прибутку у формі дивідендів.

У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія при обґрунтованому державному регулюванні має всі можливості для отримання прибутку на рівні, який перевищує середній за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика, втрат відносно невеликих внесків для компанії не тягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами, які не втратили свого значення й сьогодні.

По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося відсутністю розвиненого ринку цінних паперів. По-друге, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників. І по-третє, процедура створення закритого товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.

Перспективними для страхової індустрії є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатих власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучання коштів відбувається шляхом продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаються заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.

У переліку дозволених в Україні видів страхових організацій немає товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відомо, що такі підприємницькі структури дуже поширені в сімейному бізнесі. Власники в разі будь-якої небезпеки несуть відповідальність за борги фірми лише в межах зроблених внесків до статутного фонду. Умови створення таких товариств захищаються від проникнення в їхню справу небажаних учасників. 3 іншого боку, існують численні негативні фактори, зокрема малі можливості збільшення статутного капіталу, що особливо важливо у сфері страхових послуг.

У тих випадках, коли одна страхова акціонерна компанія володіє контрольним пакетом акцій іншої юридично самостійної страхової організації, виникає організаційна структура під назвою холдинг-компанія.

Основною умовою переходу до ринкової економіки є поява конкуренції в усіх сферах діяльності. А тому поряд з акціонерними компаніями формуються товариства й організації, котрі при проведенні однакових з акціонерними страхових операцій, змагаються з ними в створенні зручних форм укладання договорів, силами внесків та виплати страхових відшкодувань. Характерною особливістю таких організацій є так зване взаємне і кооперативне страхування.[50, с.33].

Страховик реєструється в місцевому органі виконавчої влади як суб’єкт підприємницької діяльності та заноситься до Реєстру.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, іншими ніж страхування життя, установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Вартість нетто-активів (чистих активів) страховика на будь-яку дату після закінчення другого фінансового року з дати внесення інформації про заявника до Державного реєстру фінансових установ має бути не меншою встановленого статтею 30 Закону України “Про страхування” мінімального розміру статутного фонду страховика.

Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Держфінпослуг, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування