обслу-говує корпоративні страхові інтереси засновників, а також самос-тійно господарюючих суб'єктів, що належать до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп, діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з комерційними банками, пенсійними та інвестиційними фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами. Саме ці фінансові та банківські структури, як правило, є засновниками кептивних страхових компаній [54, с.153].
Однак іс-нує думка, що кептивні компанії є чинником, який стримує розви-ток страхового ринку, оскільки ці компанії обстоюють винятково корпоративні інтереси, будуються за галузевою приналежністю та працюють під опікою місцевих органів влади. Їх створення зокрема має за мету не випускати грошові потоки у вигляді страхових пре-мій за межі компанії-засновника,. створити своєрідний інкубатор для становлення свого страхового бізнесу, встановити пільгові тари-фи на страхування внутрішньо корпоративних ризиків [55, с.65].
Ю.О. Заіка вказує, що за територією обслуговування страховиків можна поділити на:
- місцеві страховиків;
- регіональні страховиків;
- національні страховиків.
- транснаціональні страховиків (в Україні та-ких компаній не існує).
Страховою діяльністю в Україні дозволено зай-матися лише страховикам - резидентам України. Проте міжнарод-ний досвід свідчить, що національний страховий ринок краще роз-вивається при залученні іноземних страхових компаній [50, с.32-33].
Характеризуючи страховиків в Україні окремо слід наголосити на існуванні і призначенні перестраховиків.
Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є "вторинними", похідними від страхових.
У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави. Проте вітчизняні страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.
Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії.
Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості [56, с.200-202].
Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин:
- Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.
- Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.
- Перевищується середня частота збитків.
Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику.
Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком [57, с.11].
Згідно ст. 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.
Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування [4].
Згідно ст.12 закону України «Про страхування» перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування [41].
Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Вказують, що у практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований [43, с.121].
Тобто в договорі перестрахування беруть участь:
- страхове товариство, що передає ризик;
- страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково).
Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією.
Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховка), котрий ризик приймає, - цесіонарієм.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.
Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм.
У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження [58, с.356].
За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової