В останнє десятиліття достатньо широке розповсю-дження в практиці отримав термін «банкссюранс» (bankassurance), що дослівно перекладається як «банків-ське страхування» чи «страхування, що проводиться банком». Вперше комерційні страхові операції почали здійснювати банки Франції, потім банки Великобританії та ряду інших країн. Багато банків прагне здобути і вже функціонуючі страхові компанії. Такий союз є вигідним як для банків, так і для страхових компанії, котрі мають можливість в такому випадку використовувати широку мережу банківських філіалів і відділень на території держави та за кордоном. Однією з форм залучення коме-рційних банків у страхову справу є створення страхових трастів. Це довірчі операції комерційних банків, які здійснюються за погодженням із клієнтом. Страховий траст виникає тоді, коли клієнт призначає комерційний банк довіреною особою по страховому полісу особистого страхування і доручає йому виплатити прибуток другому члену подружжя на випадок своєї смерті та передати су-му полісу після смерті другого з подружжя дітям. Якщо клієнт комерційного банка самостійно сплачує страхові премії з договору страхування, то довірча операція нази-вається нефундированим страховим трастом. Якщо клієнт передає комерційному банку майно, щоб останній сплачував премії з дивідендів чи процентів, отриманих з цього майна - це фундируваний страховий траст [47, с.63].

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

Отже, головні функції брокера такі:

- представлення клієнта;

- консультування;

- ведення переговорів;

- розподіл ризиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності. У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія - це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.

Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях [64, с.89].

До унікальних суб'єктів страхового ринку можна віднести об'єд-нання страховиків. Так, відповідно до ст.13 Закону «Про страхування» страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання на основі договору між собою для координації своєї ді-яльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України.

Ці об'єднання діють на підставі статутів і набувають прав юри-дичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у 10-денний строк з дня реєстра-ції повідомляє про це Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відпові-дальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну тре-тім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними догово-рами України щодо зазначеного виду страхування, зобов'язані утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Моторне (транспортне) страхове бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільної відпо-відальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну тре-тім особам. Участь страховиків у Моторному (транспортному) страхо-вому бюро є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового стра-хування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Моторне (транспортне) страхове бюро, за погодженням з Дер-жавною комісією з регулювання ринків фінансових послуг Украї-ни, встановлює єдиний зразок страхових свідоцтв (полісів, серти-фікатів), які є формою договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіацій-них або морських ризиків, можуть створити Авіаційне страхове бю-ро чи Морське страхове бюро, які мають бути юридичними особа-ми, що утримуються за рахунок страховиків.

Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний стра-ховий пул, який має бути юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків [41].

Крім обов'язкових об'єднань, в Україні діють об'єднання ство-рені на добровільних засадах, зокрема такі, як Ліга страхових орга-нізацій України, Українське актуарне товариство, Всеукраїнське об'єднання громадських організацій "Асоціація страхувальників України" та ін. Ці об'єднання створюються з метою розвитку стра-хового ринку України і наближення його до стандартів країн з роз-винутою страховою справою, що сприятиме прискоренню інтегра-ції України в світове співтовариство [62, с.162].

Таким чином, існують класифікації страховиків за різними правовими підставами. Лише частина цих класифікацій дійсно має правове значення. Окреме місце у цій класифікації займають страхові посередники.

2.3. Ліцензування страхових організацій

Ліцензування страхових організацій здійснюється на підставі двох основних нормативно-правових актів: Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. [40] та Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року [49].

Для отримання ліцензії на здійснення страхової