Зокрема, ст. 94 ЦК України встановлює, що юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати [15, с.64].

При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються на загальних засадах відповідно до гл.3 ЦК.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у постанові "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" у випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості (п.5) [16].

Обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що комерційні організації, якщо в їх установчих документах не міститься вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Разом з тим, вони не можуть займатися політичною діяльністю, оскільки це не охоплюється цілями її створення. Не можуть вони займатися й культурно-освітницькою діяльністю, якщо це прямо не передбачене їх установчими документами.

Реалізуючи свою цивільну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які правочини. Проте, якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів її діяльності – вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними [8, с.107-108]. Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.

Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило частини 3 ст. 91 ЦК України, відповідно до якого здійснення нею окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії) [4]. Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поширюється як на підприємницькі, так і непідприємницькі організації.[17], [18].

Дієздатність традиційно визначається як передбачена нормами права можливість особи самостійно, своїми діями набувати і здійснювати права, створювати для себе обов’язки та виконувати їх [19, с.70].

Слід підкреслити, що поняття дієздатності в ЦК України 2003 р. визначене тільки стосовно фізичних осіб [4].

Можна погодитися з думкою, що такий підхід тут можна пояснити тим, що оскільки стосовно юридичних осіб ці два поняття практично завжди існують нерозривно, то наявність правоздатності у організації означає одночасно, що вона володіє також і дієздатністю [1, с.122].

Правоздатність та дієздатність, як згадувалося вище, у сукупності утворюють таку категорію, як правосуб’єктність.

Але для юридичної особи це поняття має ще й більш універсальне значення, оскільки тут категорія правосуб’єктності, передусім, відображує ту властивість організації, що її правоздатність і дієздатність є нероздільними в часі, органічно доповнюють одна одну, а в більшості випадків взагалі зливаються. Це пояснюється тим, що не існує правоздатних, але недієздатних колективних суб’єктів.

Якщо юридична особа створена в порядку, встановленому законом, і зареєстрована належним чином, то вона стає не тільки правоздатною, але й дієздатною, набуваючи правосуб’єктності відразу в повному обсязі.

Цивільна дієздатність юридичної особи — це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки.

Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.

Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з них, порядок їх утворення визначаються для різних видів юридичних осіб, регулюються ЦК та відповідним цивільним законодавством.

Органи юридичної особи формують і виражають її волю Тому саме через останні, за їх допомогою, їх діями юридична особа набуває цивільних прав і бере цивільні обов'язки. Водночас як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до ч.2 ст.92 ЦК інші суб'єкти, які є її учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обігу через своїх працівників, завдяки діям яких вона не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, а й набуває і припиняє їх. Дії цих працівників вважаються згідно із законом діями самої юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або установчих документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати усіма можливими законними засобами охорону інтересів юридичної особи, яку він представляє. При цьому орган юридичної особи або Інший суб'єкт, який діє від її імені, не можуть виходити за межі наданих ним повноважень [4].

Разом з тим, правосуб’єктність (праводієздатність) юридичної особи слід відрізняти від її правового статусу.

Поняття „правовий статус” має широке значення. Латинське слово “status” означає стан, положення. Відповідно до цього під статусом суб’єкта права розуміють його правове становище, котре характеризується комплексом юридичних прав і обов’язків.

Слід при цьому зауважити, що в юридичній літературі поняття „правовий статус” і „правове положення” нерідко ототожнюються. Це є результатом того, що категорія „правовий статус” ще не була предметом спеціальних, достатньо глибоких