У ст. 16 Закону України "Про страхування" сформульовані правила страхування. Згідно цієї норми закону правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Таким чином, одним із ключових позадоговірних обов’язків страховика слід визнати обов’язок скласти і зареєструвати правила страхування, які повинні містити:

- перелік об'єктів страхування;

- порядок визначення страхових сум;

- страхові ризики;

- виключення зі страхових випадків і обмеження страхування;

- термін та місце дії договору страхування;

- порядок укладення договору страхування;

- права та обов'язки сторін;

- дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

- перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

- порядок і умови виплат страхових сум;

- термін прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхових сум та страхового відшкодування;

- умови припинення договору страхування;

- порядок вирішення спорів;

- страхові тарифи;

- особливі умови.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю має право відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам цієї статті.

У разі коли до правил страхування вносяться зміни, страховик повинен подати ці зміни до Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю для погодження.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими компаніями умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страховиків. Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс питань та інших умов, які складають зміст страхового договору [51, с.120].

А тому, угода сторін зводиться, по суті, до прийняття або відмови від укладання договору страхування на запропонованих страхових умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк та інше) в індивідуальних договорах страхування.

Порядок укладання і термін початку дії договору страхування визначається в ст. 17 Закону "Про страхування". Згідно цієї статті для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування [41].

Під час укладання договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Факт укладання договору страхування може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Як вже відзначалося, визначальною ознакою договору є угода сторін. Проте для деяких цивільно-правових договорів самої лише угоди сторін недостатньо. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад, передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними, на відміну від конценсуальних. До таких належить і договір страхування, який набуває сили з моменту сплати страхувальником першого страхового внеску, якщо договором або законом не передбачено інше. Договори страхування складаються за правилами страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

На ринку страхових послуг поширюється "продаж страхових полісів", в яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку страховиком.

Придбавши такий поліс, страхувальник "погоджується" із запропонованими умовами.

Страховий поліс (від французького "police" - розписка) - це документ (іменний чи на пред'явника), що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором (добровільне) або підтверджує умови обов'язкового страхування згідно з чинним законодавством (без укладання договору) та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику у разі настання страхового випадку визначену умовами договору страхування певну суму коштів (страхову компенсацію чи відшкодування).

Виникнення полісу і його назву відносять до епохи розквіту політичної й торговельної могутності верхніх італійських міст.

Правове значення страхового полісу полягає в тому, що він поєднує в собі значення документа, який згідно з умовами законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладання, фактичного існування страхового договору, до того ж із заданими правилами страхування [68, с.112]

Умови полісу визначають відносини між сторонами, тому вони обов'язково містять права й обов'язки тих й інших. У Законі "Про страхування" докладно висвітлені реквізити, які мають бути в страховому полісі (свідоцтві):

- назва документа;

- назва, юридична адреса і банківські реквізити страховика;

- прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника, його адреса;

- об'єкт страхування;

- розмір страхової суми;

- перелік страхових випадків (страхових ризиків);

- розмір страхового внеску, строки і порядок його внесення;

- строк дії договору;

- порядок зміни, призупинення і припинення договору;

- інші умови за згодою сторін, в тому числі доповнення до правил страхування або винятки з них;

- підписи сторін.

Необхідною приналежністю цього документа є полісні умови (умови полісу).

Умови полісу визначають порядок укладення договору, початок відповідальності страхової компанії чи товариства, права й обов'язки сторін в період дії страхового договору (порядок сплати внесків, наслідки невнесення платежу в строк, права страховика, пов'язані зі зміною умов чи припинення дії страхового договору, порядок видачі і ліквідації страхового відшкодування), а також порядок вирішення спорів, що виникають між страхувальником і страховиком у процесі здійснення страхової діяльності. Спочатку полісні умови були надзвичайно різноманітними. Сьогодні,