Наведена класифікація елементів змісту правосуб’єктності являє інтерес, але, на мою думку, потребує деяких уточнень.

По-перше, зайвим здається виокремлення здатності юридичної особи бути представником або бути тим, кого представляють, в якості окремого елементу змісту її правосуб’єктності. Оскільки в даному випадку йдеться лише про добровільне представництво, яке встановлюється та реалізується за допомогою правочинів [26, с.104-109], то, на нашу думку, є достатні підстави включати трансдієздатність юридичної особи в зміст її правочиноздатності.

По-друге, думається, більш точним є вести мову не про „бізнесдієздатність”, а про „бізнесздатність” юридичної особи. Така пропозиція ґрунтується на тому, що остання реалізується не як елемент змісту дієздатності (як це має місце стосовно фізичної особи), а як елемент правосуб’єктності останньої. Оскільки „правосуб’єктність” є узагальнюючим поняттям стосовно правоздатності та дієздатності, то виправданим буде вживати саме термін „бізнесздатність”, позначаючи ним здатність юридичної особи здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом, і набувати в процесі цієї діяльності відповідні цивільні права і обов’язки.

Порівняльний аналіз змісту дієздатності фізичних осіб і змісту правосуб’єктності юридичних осіб, свідчить про наявність низки відмінностей між ними, зумовлених проявом різниці між загальним та цивільно-правовим статусом фізичної і юридичної особи, що знайшло відображення в правилі ст. 91 ЦК України „ юридична особа може мати такі ж права і обов’язки, як і особа фізична, за винятком тих, передумовою володіння якими є природні властивості людини”. Здатність спадкувати і бути учасником сімейних відносин якраз і є проявом таких природних властивостей людини.

В літературі можна зустріти критичне ставлення стосовно диференціації змісту правосуб’єктності юридичної особи, яке мотивується тим, що розрізнення окремих елементів останньої здається невиправданим з практичної точки зору.

Проте, на користь виокремлення різних елементів змісту правосуб’єктності юридичної особи свідчить характер відображення розуміння сутності юридичної особи у вирішенні в законодавстві конкретних питань здійснення її дієздатності.

Особливо це було помітно в законодавчих рішеннях, закріплених у цивільному законодавстві радянської доби, аналізу теоретичного підґрунтя якого свого часу приділялася значна увага.

Не зупиняючись тут детально на розгляді цього питання, яке частково вже було проаналізоване в попередньому розділі дисертації при характеристиці стану вивчення проблем правосуб’єктності у вітчизняній та зарубіжній літературі, можна погодитися з висловленою в літературі думкою, що майже всі вони так чи інакше вплинули на зміст норм радянського цивільного законодавства, багато з яких до цього часу є чинними в Україні або зберігають вплив на концепцію правосуб’єктності юридичної особи.

Так, „теорія держави” значною мірою була і є базисом господарського права, підґрунтям тези про необхідність господарювання на основі чіткого планування. „Теорія директора” вплинула на визначення статусу органів юридичної особи та характеристику їх значення для здійснення правосуб’єктності останньої. Прояви „теорії колективу” помітні в нормах про відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників [1, с.118]. Крім того варто зазначити, що остання справила помітний вплив на формування теорій юридичної особи в більшості країн колишньої соціалістичної співдружності” [27, с.69].

Як згадувалося вище, на загальному тлі виділялася позиція науковців, котрі використовуючи більш універсальний підхід, характеризували юридичну особу як правову форму вираження певних суспільних відносин людей, об’єднаних єдиною метою. Звідси слідував висновок, що юридичною особою є організація, що виступає як певне соціальне утворення – система істотних соціальних взаємозв’язків, об’єднаних для досягнення поставлених цілей в єдине структурно і функціонально диференційоване соціальне ціле, що має ознаки юридичної особи [28, с.128-130]

Ця позиція не мала широкої підтримки в радянській науці цивільного права, але цікава, передусім, тим, що певною мірою (за винятком законодавчого визначення переліку ознак юридичної особи) була використана при формуванні загальної концепції юридичної особи за новим ЦК України 2003 року.

Але, якщо зазначена концепція певною мірою відображає розуміння сутності юридичної особи в сучасній вітчизняній цивілістиці, то в підходах до визначення поняття юридичної особи і характеру правосуб’єктності останньої відчувається вплив згадуваних вище теорій корпорацій, поширених у цивільному та торговому праві країн з розвиненою ринковою економікою:

1) теорії фікції;

2) теорії соціальної реальності;

3) теорії відокремлення власності від управління.

Як згадувалося вище, у вітчизняній цивілістиці була висловлена точка зору, що найбільш придатною для пояснення сутності юридичної особи є теорія соціальної реальності, котра дає підстави розглядати соціальну реальність як феномен, що виникає на підґрунті і на реалізацію норм природного права [29, с.116 – 117]

Проте, такий висновок суперечить позиції законодавця, відображеній в положеннях глави 7 ЦК України та в інших актах цивільного законодавства. Як слідує з цих норм, визначальним є створення і реєстрація організації у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК України) [4].

Отже йдеться не просто про виступ в якості учасника цивільних відносин якогось абстрактного „соціального утворення”, що існує в правовій реальності, а про визнання у встановленому порядку суб’єктом цивільного права організації, яка відповідає певним вимогам, визначеним законом, а відтак є юридичною особою.

Звідси можна зробити висновок, що тут має прояв, так званого, „нормативістського” підходу. На мою думку, такий підхід є цілком виправданим, особливо з практичної точки зору, в умовах реформування системи економічних та соціальних відносин і переходу до нової концепції цивільного права, що вимагає зваженого підходу і формування належної правосвідомості учасників цивільних відносин.

Разом з тим, саме нормативістський підхід визначення поняття юридичної особи, відображений у концепції ЦК України, в сукупності зі згаданими теоріями стосовно сутності юридичної особи і дають підстави розрізняти такі елементи правосуб’єктності юридичної особи, як правочиноздатність, бізнесздатність та деліктоздатність.

Такий висновок слідує з того, що ЦК України