Зазначене рішення, зокрема, відображене в збереженні в головних рисах традиційних для вітчизняного цивільного права конструкцій правочиноздатності та деліктоздатності юридичної особи. Суть відмінностей між ними полягає в тому, що правочинозданість юридичної особи і порядок її реалізації точно визначеними особами встановлюється не лише приписами закону, але й внутрішніми актами юридичної особи (статутом, засновницьким договором, регламентом, положенням про окремі органи тощо), у той час як деліктоздатність юридичної особи та її межі точно визначаються законом і „реалізується” в результаті неправомірних дій будь-якого її працівника (ст. 1172 ЦК України).Виняток складають випадки відшкодування державою шкоди, завданої діями посадової або службової особи органу державної влади, тощо. Детальніше див., про це, наприклад: [30, с.133 – 142].

Що стосується бізнесздатності, то тут має місце сполучення „нормативістського підходу” з диспозитивним. Це виражається в тому, що коло юридичних осіб, котрі мають бізнесздатність, порядок та умови її реалізації встановлюються законом, у той час як порядок здійснення підприємницької діяльності, в тому числі укладення правочинів, визначається на диспозитивних засадах.

Особливо помітним є нормативістський підхід (застосування імперативного методу) при поділі юридичних осіб на групи, які мають різну бізнесздатність (здатність займатися підприємницькою діяльністю).

Зокрема, згідно концепції глави 7 ЦК України таку бізнесздатність, передусім, мають підприємницькі товариства (ст. 83) [4].

При цьому ст. 84 ЦК України „Підприємницькі товариства”, як зазначалося вище, містить перелік підприємницьких товариств, вказуючи, що товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.[31, с.20 – 22].

Отже, відповідно до цієї норми, товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного розподілу між учасниками прибутку можуть бути організованими тільки як господарські товариства або виробничі кооперативи.

Відповідно до положень ст. 84 ЦК України ознаками підприємницького товариства є мета отримання прибутку, можливість розподілу цього прибутку між учасниками товариства та створення юридичної особи виключно в формі господарського товариства або виробничого кооперативу[4].

При аналізі цих ознак у літературі слушно зверталося увагу на те, що часто встановити, коли отримання прибутку є основною метою, а коли побічною на практиці буває важко. В зв’язку з цим висловлювалася думка, що визначальною ознакою підприємницького товариства є розподіл прибутків між учасниками товариства [15, с.57].

Проте, неправомірний розподіл прибутків може мати місце і при отриманні їх непідприємницьким товариством. Крім того, встановити, чи мав місце фактичний розподіл прибутків теж далеко не завжди можливо. Тому іноді положення про такий критерій розмежування формулюється інакше і, на мою думку, більш точно: ним називають мету отримання прибутку для його наступного розділу між учасниками (коли учасників більше одного) або привласнення учасником (коли він один) [1, с.128].

Разом з тим, думається, тут має враховуватися ще одна ознака підприємницького товариства: певна форма юридичної особи, вказана у ст. 84 ЦК України. Юридичні особи, вказані в цій нормі, вже за самим визначенням наділяються законом здатністю займатися підприємницькою діяльністю.

Іншу групу юридичних осіб з точки зору оцінки наявності у них бізнесздатності є непідприємницькі організації, котрі можуть поряд зі своєю основною діяльністю, здійснювати підприємницьку діяльністю, якщо інше не встановлено законом, і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК України) [4].

Отже, непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи мають право (здатність), поряд зі своєю основною діяльністю, займатися підприємництвом, тобто здійснювати діяльність, направлену на систематичне отримання прибутку.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть, поряд зі своєю основною діяльністю, займатися підприємництвом, тобто здійснювати діяльність, направлену на систематичне отримання прибутку.

Але така діяльність допускається за двох умов:

1) якщо вона не заборонена законом для даної юридичної особи або для даного виду юридичних осіб,

2) якщо ця діяльність відповідає меті, для якої була створена юридична особа, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК України) [4].

Наприклад, об’єднання громадян вправі здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, які мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами (ст. 24 закону України „Про об’єднання громадян”) [32].

Разом з тим, політичні партії та створювані ними установи і організації не можуть бути засновниками підприємств, крім засобів масової інформації, а також займатись господарською та іншою комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистських і агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою та проведення суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).

Але така діяльність допускається за двох умов:

1) якщо вона не заборонена законом для даної юридичної особи або для даного виду юридичних осіб,

2) якщо ця діяльність відповідає меті, для якої була створена юридична особа, та сприяє її досягненню ( ст. 86 ЦК України) [8, с.115].

Наприклад, об’єднання громадян вправі здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, які мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами [33]. Згідно ст. 13 Закону України “Про благодійництво та благодійні організації” від 7 березня 2002 р. благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об’єднання, що сприяють виконанню статутних завдань, а також бути засновниками засобів масової інформації, підприємств