По-друге, як встановлює частина 3 ст. 91 ЦК України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії) [4].

Наприклад, згідно з Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, для юридичної особи обов’язковим є .ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування в сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування в сфері освіти, ліцензування в сфері інтелектуальної власності, виробництва та торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами [37].

Передусім, такий дозвіл (ліцензія) повинен бути передбачений в статутних документах юридичної особи, в яких мають визначатися цілі та перелік

дозволених видів діяльності підприємства. Правочин, укладений юридичною особою за відсутності ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності або всупереч цілям її діяльності, є позастатутним і має визнаватися недійсним згідно ч.1 ст. 227 ЦК України. Таке тлумачення правової норми виходить із співставлення норм ЦК УРСР 1963 р. та нового ЦК України та дозволяє провести паралель між ст. 50 ЦК УРСР та ст. 227 нового ЦК України [38, с.186-188].

Але слід зазначити, що коло правочинів, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, може мати й дещо ширші межі, додавши до свого складу й такі правочини, що є похідними, супутніми їх основній діяльності та випливають з цієї останньої. Наприклад, підприємства, основний вид діяльності яких оптова та роздрібна торгівля, зовсім не обмежені в можливості укладення договорів перевезення чи найму.

Тому недійсним визнається лише такий правочин, що прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, регулюючому її діяльність, або в установчих документах. Такий правочин є недійсним незалежно від наявності та форми вини учасників правочину в його укладенні.

По-третє, обсяг вчинення деяких видів правочинів у галузі підприємницької діяльності обмежується наявністю в юридичної особи відповідної бізнесздатності. Як зазначалося вище, таку здатність мають у повному обсязі лише підприємницькі товариства. Інші юридичні особи наділені нею в певних межах, визначених ст. 86 ЦК України. Відповідно і правочиноздатність таких юридичних осіб стосовно укладення підприємницьких договорів також існує лише в межах їх бізнесздатності.

Нарешті, ще одне обмеження правочиноздатності юридичних осіб пов’язане зі змістом їх статуту або інших засновницьких документів.

Хоча згідно з частиною 1 ст. 91 ЦК України юридична особа, ніби, має універсальну правоздатність, що відображає загальні тенденції розвитку концепції вітчизняного цивільного законодавства, разом з тим, обсяг цивільної правоздатності юридичної особи визначається її засновницькими документами [4].

Практично це означає, що підприємницькі товариства, якщо в їх засновницьких документах не міститься прямо визначений вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, мають право здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Відповідно, реалізуючи свою правоздатність, юридична особа може укладати будь-які договори і вчиняти будь-які правочини.

Проте, якщо засновницькими документами юридичної особи визначено вичерпний перелік видів діяльності, які вона здійснює, то вона вважається наділеною спеціальною правоздатністю, а, отже, і правочиноздатністю, виходити за межі якої неприпустимо. Укладені такою юридичною особою за межами її правочиноздатності договори (правочини) є недійсними [15, с.62].

Крім того, обмеження правочиноздатності юридичної особи може слідувати з самого характеру, мети створення та завдань, що стоять перед організацією. Відповідно до цього політичні партії можуть вчиняти лише правочини, пов’язані з досягненням мети, для досягнення якої їх було створено.

Розділ 2 Сутність і роль страхових організацій

2.1. Поняття і сутність страхових організацій

Страхування - це система економічних відносин [39, с.7].

Страхування - це наука, об'єктом якої є специфічні економічні відносини, що складаються у процесі передачі юридичними і фізичними особами за певну плату ризику матеріальних і фінансових втрат спеціалізованій організації, яка в разі настання обумовленої в договорі (полісі) події здійснює відповідні грошові виплати потерпілим [40, с.12].

Таким чином, специфічні економічні відносини, які складаються у процесі страхування передбачають наявність, як мінімум, двох суб'єктів, згідно ст. 2 і 3 Закону України "Про страхування" передбачено наявність у страховій справі таких головних суб'єктів - страховики і страхувальники.

У ст. 2 Закону України "Про страхування" зазначається, що страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені та діють відповідно до Закону України "Про страхування".

Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не може перевищувати 49 відсотків, крім випадку, передбаченого ст. 43 Закону України "Про страхування".

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність.

Юридичні особи, які не відповідають вимогам ст. 2 Закону України "Про страхування" не можуть займатися страховою діяльністю.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів