Отже сучасний стан впровадження обов'язкового страхування є незадовільним. За наявності 34 видів обов'язкового страхування в Україні минулого року зібрано лише 405,6 млн. гри. Обсяг обов'язкового страхування за 2002р. зріс лише на 55,2 млн. (при збільшенні недержавного обов'язкового страхування на 73,7 млн. грн. і скороченні державного — на 18,5 млн. грн.). З 11,6% у 2001р. до 9,1% у 2002р. зменшилась і частка обов'язкового страхування у сукупних страхових преміях. Страхові ж виплати у 2002р. зросли, порівняно з попереднім роком, лише на 0,4 млн. грн. Це зумовлено як законодавчими прогалинами, так і відсутністю необхідних для повноцінного обов'язкового страхування коштів.

Недостатній рівень державного регулювання і контролю над страховим ринком, непослідовність дій щодо організації державного нагляду за страховою діяльністю. У перші роки незалежності України будь-який дієвий контроль над страховою діяльністю був відсутній, а надалі відбувалася часта зміна підпорядкованості і повноважень державних нагля-дових органів на вітчизняному страховому ринку.

У регулюванні страхового ринку залишається ряд невирішених проблем, серед яких, зокрема:

q недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються питаннями страхування, між собою, а також державних органів і саморегулівних органі-зацій (об'єднань страховиків), що призводить до безсистемних рішень і зниження загального рівня державного регулювання страхової діяльності;

q недостатній обсяг повноважень державних органів на застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення страхового законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників страхового ринку;

q відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю страхо-вих організацій, що обмежує можливості потен-ційних інвесторів і споживачів страхових послуг щодо якісного відбору страхових організацій, зменшує можливості страхового ринку з мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів страхового посередництва та сприяння розвитку страхового ринку в цілому.

Відсутність державного реєстру власників неру-хомості в Україні. Цей факт унеможливлює чітке визначення реального власника нерухомості, а відтак ускладнює розвиток титульного страхування.

Протекціонізм, галузевий монополізм. Практику надання окремим компаніям ексклюзивного права страхування підприємств у відповідній галузі часто підтримують різні міністерства і відомства (наприклад, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство транспорту, обласні адміністрації тощо). Водночас, страховикам часом бракує кон-структивної корпоративної єдності у вирішенні складних завдань. Викликає занепокоєння і той факт, що практика визначення виконавчою владою уповноважених нею страховиків досить спокійно сприймається суспільством.

Негативним чинником є наявність кептивних компаній, що відстоюють винятково корпоративні інтереси, будуються за галузевою належністю та працюють під опікою місцевих органів влади, їх створення, зокрема, має на меті не випускати грошові потоки у вигляді страхових премій за межі компанії-засновника, створити своєрідний інкубатор для становлення свого страхового бізнесу, встано-вити пільгові тарифи на страхування внутрішньо-корпоративних ризиків. Типовою є ситуація, коли страховики зберігають і підтримують тісні зв'язки із своїми акціонерами, які часто є їх основними клієнтами. Отримує поширення й перехресне воло-діння акціями страхових компаній, банків, виробничих підприємств, що ускладнює точну оцінку активів. Часом банки вимагають від клієнтів страхувати заставне майно в афільованій з ними страховій компанії. Непоодинокими є випадки встановлення виняткового права певних страховиків на здійс-нення певних видів страхування.

Названі прояви протекціонізму спричиняють монополізацію окремих сегментів страхового ринку відомчими страховими компаніями, створюють нерівні можливості для функціонування страховиків, приз-водять до нерівномірного розвитку страхового ринку.

Сьогодні ринок посередників настільки слабкий і незначний, що можна казати про його відсутність. Взаємовідно-сини між посередниками і компаніями прямо протилежні прийнятим на світових ринках. Багато з існуючих страхових компаній, фактично, не зали-шають ризик на своєму утриманні, перестраховують його у більш крупних компаній, а самі існують переважно за рахунок різниці прямого та перестрахувального тарифів .

Низька дохідність або збитковість окремих видів страхування. Сьогодні нетто-збитковість автокаско в середньому по ринку складає до 70% загального обсягу зібраних премій, а з урахуванням комісій і витрат на ведення справи доходи страхових компа-ній у цьому виді страхування складають у підсумку не більше 10-15%119. Діяльність окремих компаній у цьому виді страхування є навіть збитковою. З кож-ним роком зростає збитковість страхових компаній у реалізації "зелених карт". Це негативно позна-чається на фінансових показниках діяльності страхо-виків, гальмує їх інтенсивний розвиток.

Більш низька конкурентоспроможність страхових компаній, порівняно з комерційними банками у боротьбі за залучення вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Поки що з огляду на більшу зрозумі-лість і короткострокову вигоду, можливість швидкого отримання внесених сум, а також більшої фінан-сової потужності комерційних банків банківські вклади є більш привабливим об'єктом розміщення вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Через це страхові компанії втрачають досить значні суми коштів.

Відсутність середньо- і довгострокового плану-вання страховими компаніями своєї діяльності. З одного боку це є наслідком аналогічної політики на державному рівні, а з іншого, — недосконалої полі-тики керівництва страхових компаній з організації менеджменту. Топ-менеджери у більшості випадків не допускаються до процесу прийняття кінцевих рішень і є не досить зацікавленими в результатах діяльності компанії, тим більше — довгострокових. Це призводить до хаотичності розвитку окремих страхових компаній, частої