Отож, для закріплення на ринку, страхова компанія повинна мати достатньо оплачений статутний фонд, який має являти собою ліквідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі необхідності.

Законодавством забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити матеріальні активи [2, c.420].

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов’язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нероздільного прибутку. Вільні резерви – це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Вільні резерви як самостійний елемент страхового фонду формується для покриття непередбачуваних витрат за рахунок власних коштів, але вони, як і гарантійний фонд, не враховуються у визначених законодавством нормативах, що не стимулює страховиків до формування ресурсів, вільних від зобов’язень [30, c.39].

Для забезпечення виконання страховиками зобов’язань щодо окремих видів страхування страховиків можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами (затверджується органом у справах нагляду за страховою діяльністю).

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внесок власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів [28, c.362].

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхової премії до визначення фактичної збитковості страхової суми з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування [16, c.117].

З вищесказаного випливає, що для здійснення страхової діяльності страхова компанія повинна мати гарантійний фонд та вільні резерви. Гарантійний фонд формується для додаткового забезпечення фінансової надійності, а вільні резерви – для покриття непередбачуваних витрат.

Одним із видів страхового резерву як фінансового ресурсу є технічні ресурси. Ці ресурси представляють собою показник, який виражає грошову оцінку обов’язків страховика за страховими зобов’язаннями, і одночасно – сума коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій за цими договорами.

Законодавством України передбачено: резерв незароблених премій, що включає в себе частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату, а резерв збитків – зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників. Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування [1, 2001 p.]. Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Отож, для забезпечення успішної та безризикової діяльності, страхова компанія повинна містити у складі своїх фінансових ресурсів технічні резерви. Дані резерви призначені для виплати страхових відшкодувань, тобто являють собою недоторкану частину фінансових ресурсів компанії для іншого використання.

На нашу думку, фінансові ресурси страхової компанії необхідні не лише для забезпечення надійності компанії та виконання накладених на неї зобов’язань при настанні страхового випадку. Фінансовими ресурсами потрібно вміти управляти і раціонально використовувати, тобто вигідно інвестувати.

Світовий досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов’язано з інверсією циклу(оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги), а, по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які є сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку [23,c.281].

Можливість здійснення страхування інвестиційної діяльності випливає із особливостей перерозподілу коштів методом страхування. Специфіка договору страхування дає можливість страховику протягом періоду часу розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестуючи їх у різні сфери.

Кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю резервів, за рахунок яких страховик виконує свої зобов’язання, при настанні страхового випадку та забезпечує нормальне функціювання компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженнями страхових премій, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років [39,c.219].

При інвестуванні коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Потрібно, виходячи з того, що резерви є коштами страхувальників і, в разі настання страхового випадку, мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги [58, №4].

Фінансові ресурси компанії мають бути розглянуті з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Зазначимо, що це і є основні вимоги до управління фінансовими ресурсами.

В Україні інвестаційні можливості страхових компаній досить обмежені через недовіру населення до дострокових інвестицій та невеликий набір інвестаційних інструментів [59, №11].

На жаль, обсяг ресурсів, які акумулюються українськими страховими компаніями, зовсім невеликий, оскільки невелика фінансова потужність наших страховиків і обсяги їх операцій. Причина передусім полягає у недооцінених ролі і місця страхування з боку держави потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових