Плата за землю і податок із власників транспортних засобів впливають на діяльність страхових компаній через формування поточних витрат, оскільки відносяться на вказані витрати. Але з огляду на незначний абсолютний обсяг зазначених податків їх вплив на фінансовий стан страховиків не істотний [59, №11].

Непрямі податки. Сплата страховими компаніями непрямих податків (податок на додану вартість і мито) не пов’язані з їхньою основною діяльністю.

Податок на додану вартість страховики можуть сплачувати при реалізації основних фондів, нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей, у разі надання консультаційних послуг. Податок у розмірі 20% додається до ціни реалізації. Податкове зобов’язання зі сплати податку виникає, коли кошти покупця зараховуються на рахунок страховика як оплата матеріальних цінностей або послуг.

Податок мито (ввізне мито) страховики сплачують при закупівлі матеріальних цінностей за імпортом. Податкове зобов’язання виникає при перетинанні митного кордону. Джерелом сплати мита є кошти, використовувані страховиком для закупівлі за імпортом.

Відрахування до цільових державних фондів. Згідно із діючим законодавством страховики мають здійснювати загальнообов’язкові державні платежі (збори) на обов’язкове державне пенсійне страхування; обов’язкове державне соціальне страхування.

Зазначені відрахування відносяться до поточних виплат страховика, а отже, безпосередньо впливають на формування прибутку від його основної діяльності.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Страхові компанії сплачують зазначені відрахування на фактичні витрати на оплату праці фізичних осіб (працівників), котрі перебувають у трудових відносинах зі страховиком. Це основна і додаткова заробітна плата та інші заохочувальні і компенсаційні виплати , у тому числі у натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб. Об’єктом оподаткування є також винагороди, що виплачуються страховими компаніями громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру. Це враховується при визначенні бази нарахування страхових внесків, виплата доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій [53,c.42].

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлено в розмірі 32% від витрат на оплату праці працівників страхових компаній. Крім того, страхові компанії мають сплачувати збір у розмірі 32% суми винагород, що виплачені фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру.

Місцеві податки. Згідно із внесеними в 1997 році змінами до Закону України «Про систему оподаткування» передбачено стягнення місцевих податків і зборів, які надходять до місцевих бюджетів. Місцеві податки – комунальний і на рекламу. Ці податки сплачують і страхові компанії. Вони включаються в поточні витрати.

Комунальний податок. Обчислюється в розмірі 10% річного фонду праці. Останній визначається із середньоспискової чисельності працівників страхової компанії і місячного неоподаткованого доходу, що встановлений при стягненні прибуткового податку з фізичних осіб.

Податок з реклами. Обчислюється від вартості послуг за встановлення і розміщення реклами. Максимальні ставки встановлені в розмірі 0,1% вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на значний проміжок часу.

Ставки за зазначеними податками, пільги при їх стягненні і термін сплати визначають місцеві органи. Страховики-платники податків і зборів несуть відповідальність за додержання податкового законодавства. У разі його порушення до них застосовуються штрафні санкції [56,c.110].

Можна зробити заключення, що страхова компанія такий же платник податків, як і будь-яка інша юридична чи фізична особа. Тобто, окрім особливих умов оподаткування, має такі ж права та обов’язки, які визначає податкове законодавство. На нашу думку, це правильно, адже так само як страхова компанія одержує доходи, так само і сплачує законні податки.

Однак, за умови, що платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених законодавством, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці 30 календарних днів – у розмірі 10% указаної суми;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів – у розмірі 20% такої суми;

- при затримці більше 90 днів – у розмірі 50% такої суми.

У разі неподання податкової декларації у строки, визначені законодавством, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти неоподаткованих мінімальних доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку [48, c.56].

Якщо при перевірці контролюючим органом буде виявлено заниження суми податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях, і податковий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання, платник податку зобов’язаний оплатити штраф у розмірі 5% від суми недоплати за кожний із податкових періодів, установлених для такого податкового збору, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, в якому платник податків отримав відповідне повідомлення контролюючого органу.

Якщо платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання та самостійно погашає суму недоплати і штраф у розмірі 10% суми недоплати, додаткові штрафи, а також адміністративні штрафи не застосовуються [26,c.124].

Отже, при невиконанні своїх зобов’язань, страхова компанія сплачує штрафи, нараховані пені при несплаті узгодженої суми податкового зобов’язання – від 10% до 50% такої суми; невчасне подання податкової декларації – від 10% до 50% податкового зобов’язання; при заниженні суми податкових зобов’язань – 5% від суми недоплати за кожний із податкових періодів.

1.3.Характеристика фінансових ризиків як чинники, що

впливають на стан фінансових ресурсів страхової

компанії

Питання організації та управління інвестиційною та фінансовою діяльністю страхових компаній є