Існує точка зору, що особливості фінансів кругообігу фондів страхової організації зумовлюється специфікою страхування як економічної категорії та його особливостями як виду господарської діяльності.

Як вважають Т.Гварліані і В.Балакірєва, грошові потоки в економіці поділяються на операційний (поточний страховий), фінансовий та інвестиційний [24, c.182]. Найважливішою особливістю грошового обігу, пов’язаного з наданням страхового захисту, є ризиковий, ймовірний характер руху коштів. Зважаючи на це, актуальним є питання визначення ризиків, що супроводжують рух грошових потоків страховика, і методів управління ними.

Ризик об’єктивно існує при здійсненні будь-якого виду господарської діяльності. Ризик – це ймовірність виникнення втрат, збитків, недоотримання прибутків. На думку М.Хергезелля, що представляв у 2006 році групу «Allianz» на Міжнародному інвестиційному конгресі страхової еліти, ризики, які існують у страховій компанії, можна класифікувати так:

1) ризики активу балансу, які прямо впливають на активи:

– ринкові ризики (пов’язані з цінними паперами, нерухомість, процентний та валютний ризики);

– кредитні ризики (інвестиційний ризик емітента, кредитний ризик контрагента, ризик розрахунків – ризики перестраховиків-партнерів);

2) ризики пасиву балансу, що впливають на зобов’язання:

- актуарні ризики (звичайний та катастрофічний рівні премій, ризики резервів і смертності);

- бізнес-ризики (пов’язані з видатками, операційні ризики);

3) позабалансові, некапіталізовані ризики;

- ризик ліквідності;

- ризик репутації;

- стратегічний ризик тощо [37, c.40].

Економіст Базидевич В.Д. зазначає, що ризики першої групи (ризики активів) мають відношення до інвестиційної складової діяльності страховика, тоді як ризики пасивів – до його фінансової діяльності [11,c.210].

Залежно від рівня ризиковості та дохідності цінні папери розподіляють на такі:

- найризикованіші: спекулятивні звичайні акції з рівнем дохідності 15-20%;

- високоризикові: звичайні акції компанії, що швидко зростають, які забезпечують їхньому власнику дохід у розмірі 10-12%;

- з помірним ризиком: цінні папери взаємних інвестиційних фондів із незбалансованим портфелем, конвертовані акції із фіксованим дивідендом, конвертовані облігації. Рівень доходу, який вони забезпечують, у середньому становить 8-10%;

- з низьким рівнем ризику: муніципальні та державні облігації з доходом 4-6%. Цінні папери цього виду найбільше підпадають під ризик у зв’язку з несприятливою зміною облікової ставки процента або індексу інфляції, навіть за умови незначних змін [56, c.112].

Процентний ризик полягає в непередбаченій зміні процентної ставки (як депозитної, так і кредитної) на фінансовому ринку.

Валютний ризик проявляється в недоотриманні передбачених доходів у результаті безпосереднього впливу зміни обмінного курсу іноземної валюти, що використовується в зовнішньоекономічних операціях підприємства, на очікувані грошові потоки від цих операцій.

Розрізняють валютні ризики для імпортера (підвищення курсу валюти між датою підтвердження замовлення і днем платежу) й експортера (падіння курсу іноземної валюти з моменту отримання чи підтвердження замовлення до отримання платежу і під час переговорів) [7, c.53].

Ризик, пов’язаний з відшкодуванням частки перестраховика у технічних резервах, є одним із найсуттєвіших для страховиків майна і відповідальності

[41, c.15]. Кредитний ризик виникає в результаті ділового спілкування страхової компанії з кредиторами, контрагентами, постачальниками, посередниками й акціонерами.

Кредитний ризик – це ризик неповернення позичальником ( в даному випадку – страховою компанією) банку основного боргу і несплати процентів за позичальниками. Управління кредитним ризиком здійснюється через:

- формування резервів;

- підтримки оптимальної структури заборгованості з кредитів;

- лімітування кредитних операцій, тобто встановлення лімітів за галузевий ризик концентрації та ризик концентрації кредитних вкладень за регіонами.

Інвестиційний ризик характеризується можливістю виникнення фінансових втрат у процесі інвестиційної діяльності страховика. У відповідності з видами цієї діяльності розмежовують і види інвестиційного ризику – ризик реального інвестування і ризик фінансового інвестування [13, c.190].

Отож, ризики активу балансу вміщають в собі складову діяльності страховика. Проте, також слід врахувати, що на інвестиційно-фінансову діяльність страхової компанії впливають також податковий ризик, політичний ризик та ін.

Ризик резервів збитків складається з ризику розвитку резерву збитків і ризику кривої дохідності, пов’язаного з дисконтуванням резервів. Останній ризик може бути повністю хеджований шляхом створення портфеля відповідних за часом погашення активів.

Інфляційний ризик характеризується можливістю зменшення реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів страховика), а також очікуваних доходів від фінансових операцій в умовах інфляції [14, c.330].

Отже, ризики пасиву балансу в основному виражені через ризик резервів та інфляційний ризик. Дані ризики мають відношення до фінансової діяльності страхової компанії.

Важливість ефективного управління ризиками інвестиційної діяльності страхової компанії важко переоцінити. Фінансові ресурси, які акумулюються у вигляді страхових резервів, слугують істотним джерелом інвестицій в економіку. Так, розмір страхових резервів страхової компанії “Універсальна” становить 198601,5 тис.грн. У розвинутих країнах світу страхові компанії перевищують за обсягами інвестиційних вкладень загальновизнаних інституціональних інвесторів – банки та інвестиційні фонди [17, c.335].

Оптимізація процесу управління інвестиційним потенціалом є доволі актуальним завданням серед страховиків. Вибір моделі управління залежить від розміру і фінансових можливостей компанії, обраної інвестиційної політики, наявності прямих і непрямих державних обмежень чи стимулів до вибору інвестиційних партнерів, умов їх діяльності тощо [58, №4].

Отже, для ефективного обороту фінансових ресурсів страхової компанії необхідно обрати модель управління інвестиційним потенціалом. Більшість страхових компаній не мають ретельно розробленої інвестиційної стратегії, тому держава повинна створювати та запроваджувати нормативно-правове підґрунтя для поточних і перспективних потреб учасників фінансового ринку.

Головною метою державного регулювання інвестиційної діяльності є забезпечення необхідної платоспроможності страховиків. Законодавці та органи нагляду, вирішуючи це питання, не приділяють достатньої уваги дотриманню прав страхових компаній як