стара частина будівлі була споруджена в 1902—1905 ро-ках. Тоді для будинків Державного банку найбільш охоче використову-вались готові елементи палацової архітектури італійського раннього Від-родження. Таким був і будинок Держбанку в Києві архітекторів О. М. Вербицького і О. В. Кобелєва, фасад якого прикрасили поліровані колони та багата орнаментика. В інтер'єрі найвишуканіше оздоблено опе-раційний зал. Особливе місце в його планіровці займають касові комори та сейфи, збудовані з залізобетону. Фасади і внутрішня обробка бу-динку виконувались італійськими майстрами.
Зробити надбудову в цілком уже закінченому архітектурному тво-рі — ідея досить смілива. Навіть у самого автора — О. В. Кобелєва ви-никали сумніви в кінцевому результаті цієї роботи. Проте він погодився на складання проекту такої надбудови.
Паралельно з О. В. Кобелєвим над цим проектом працював і В. М. Риков, який розробив декілька цікавих варіантів. Загалом обидва архітек-тори провели досить велику творчу роботу і досягли бажаних наслідків.
До здійснення був прийнятий варіант, розроблений в співробітництві архітекторами О. В. Кобелєвим і В. М. Риковим. В представленому проекті надбудова головного фасаду прикрашалася 40 колонами висо-тою 6—8 м, виготовленими з лабрадору. Найбільш трудомістким в над-будові було цегляне мурування стін з одночасним підніманням даху.
Коли надбудову було закінчено і знято риштування (вересень 1934 року), то всі побоювання відпали. Вона була виконана так вда-ло, з такою майстерністю, що не лише не порушила суцільності та гар-монії всієї будівлі, а, навпаки, надала їй більшої архітектурної виразнос-ті і монументальності, а архітектурно-художні якості споруди тільки ви-грали від реконструкції.
В. М. Риков спроектував і збудував будинок іподрому. Перший варіант проекту передбачав 1700 місць для сидіння і 2500 місць для стояння (під покрівлею). У 1936 році будинок іподрому передбачалось збільшити і з боку бігових доріжок спорудити залізобетонні три-буни, довівши кількість місць для сидіння до 3000 і для стояння до 5000. В залах будинку розміщався великий ресторан, буфети, каси та оркестро-ві балкони
Проектом передбачалося сполучення головного будинку з централь-ним полем через залізобетонні тунелі під доріжками.
Архітектура будинку іподрому витримана в стилі старої незруйнованої частини будівлі. Головний фасад має два арочні входи—один за-гальний, а другий парадний, що веде до урядових лож. Арки прикрашені барельєфами та скульптурою на спортивні теми.
До правої і лівої сторін головного будинку примикає монументаль-на огорожа, що закінчується скульптурою «Жокей на колісниці».
Новий проект передбачає одночасне випробування 300 коней, для чого запроектовано ціле містечко з спеціальними будовами. Тут перед-бачені також жилі будинки для обслуговуючого персоналу в кількості 450 чоловік.
Запроектовано три бігові грунтові доріжки. Спеціальне оброблення грунту дозволить зробити їх без пороху, еластичними, з водонепроник-ною поверхнею.
У 1936—1937 роках під керівництвом В. М. Рикова розроблено проект двозального кінотеатру на 1200 місць, який розпочали будувати на Червоноармійській вулиці, 19.
Досить вдало був вирішений план кінотеатру. Глядач з першого поверху широкими сходами вільно піднімався на другий, де розміщуються просторі фойє. Із фойє запроектовані входи до двох залів (кожен на 600 глядачів).
Автори проекту велику увагу звернули на внутрішнє і зовнішнє оформлення будинку, загальна кубатура якого складала біля 35 тис. куб. м. Це був перший у Радянському Союзі двозальний кінотеатр. Од-нак Вітчизняна війна перешкодила закінченню цього будівництва. У 1952 році недобудовану споруду було перероблено на тризальний кі-нотеатр «Київ» — тепер один з найбільших у Києві.
У 1936 році В. М. Риков бере участь у конкурсі на складання проек-ту будинку Верховної Ради Української РСР.
У стильовому відношенні проект добре пов'язаний з навколишніми будовами. Досить вдало запроектований зал; в ньому компактно розмі-щені місця у вигляді амфітеатру, що дає великі переваги в одержанні найкоротшої відстані між місцями делегатів і президією. Добре вирішені ложі для членів уряду (біля президії). Зручно розташовані ложі для преси і дипломатичного корпусу. Зал і приміщення, що до нього примикають, достатньо забезпечені денним світлом.
Крім безпосередньої роботи над створенням різних архітектурних проектів, В. М. Риков брав участь у журі різних конкурсів, спеціальних комісіях, експертизах, технічних консультаціях.
Так, з 1926 по 1939 роки В. М. Риков—член журі конкурсу на проект будинку Держпрому в місті Харкові; голова журі конкурсу на проект кінотеатрів у містах Києві та Харкові; член журі конкурсу на проект Київського кооперативного інституту Укооппромспілки та театру для міста Тирасполя; член журі конкурсу на проект кінотеатрів для сіл України, на проектування шкіл; голова журі по присудженню премій за кращий проект і кращу будову на Україні; член журі конкурсу на продувати густу мережу робітничих клубів, театрів, бібліотек, створити інші типи громадських будівель.
Про широкий кругозір В. М. Рикова в галузі архітектури і будівни-цтва можна скласти уявлення, познайомившись з тематикою його лек-цій, доповідей, з якими він виступав у Києві, Харкові та інших містах Ук-раїни.
В. М. Риков був не тільки відомим архітектором, але й талановитим художником. Він вважався першокласним рисувальщиком, добре воло-дів олівцем, малював багато і з захопленням. Роботи Валеріана Микито-вича з живопису, особливо його акварелі, відзначаються художньою май-стерністю, спостережливістю, влучністю, здатністю бачити красу і легко, невимушене розповідати про неї вільними, упевненими рухами пензля.
На традиційних виставках, які періодично влаштовувались у місті Києві, часто можна було бачити художні твори В. М. Рикова. Так, у 1914 і 1915 роках він виставляє свої акварелі і декоративні панно-гобелени, які потім були продані.
Велика виставка власних архітектурних праць: рисунків олівцем і акварелей була влаштована в честь 25-річного ювілею творчої діяльності В. М. Рикова в Київському художньому інституті в 1925 році.
