3) С переходом Києва і з ним Києво-Печерська Лавра під владу спочатку великих князів литовських, а потім, після об'єднання в 1386 р. Литви з Польщею, польських королів, Києво-Печерська Лавра виявилася в іншому, далекому і ворожому російському народові, державі. Користуючи умиротворенням краю, що наступило, Києво-Печерська Лавра спочатку було поступово оправлятися від знищення й оббудовуватися. Однак же це поступове відновлення Києво-Печерський оселі відбувалося повільно посеред багатьох несприятливих умов. Як і раніше продовжувалися набіги і руйнування оселі татарами, наприклад у 1399 і 1416 р. У 1470 р. Велика церква Ктево-Печерскої обителі була відновлена з руїн намісником Київським, князем С.А.Олельковичем, а в 1480 р. князь Ю.С.Гольшанський жалованою грамотою підтвердив права Києво-Печерський Лавр на володіння деякими землями. Києво-Печерський Лавра тоді знову початку оправлятися і влаштовуватися, але не надовго. Першого вересня 1482 р. татарський хан Менгли Гирею знову розорив Київ і разом із ним Печерський Лаврові, що знову після того запустіла. У ХVI сторіччі, завдяки Острожським князям - Костянтинові Івановичеві і сину його Василеві, Києво-Печерський Лавра знову початку оправлятися і відновлювати свій старий благоустрій. 22 липня 1522 р. вона одержала королівську грамоту, якої давалися їй багато прав і переваги. Матеріальне положення її було в цей час, можна сказати, навіть задовільне. З кінця XVI сторіччя, коли в Західної Росії була введена церковна унія, почалися посилені спроби і прагнення католчно-уніатської партії залучити Києво-Печерську Лавру на бік унії. На щастя, у цей самий час архімандритами Печерський Лавр є знамениті діячі, наприклад, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський і ін. Завдяки їхнім турботам Києво-Печерський Лавра стає найголовнішою опорою православ'я й осередком напруженої боротьби Західної Росії за православ'я і російська народність. Таким особливим напрямком у житті і діяльності Києво-Печерський Лавр була обумовлена поява в ній просвітніх утверджений у вигляді, наприклад, друкарня, школи й ін., так само як і пожвавлення видавництва, що мало полемічний характер. Важливе значення для Києво-Печерський Лавр у її боротьбі за свою самостійність і за православ'я мало ще і ту обставину, що вона і тепер, як і колись, була патриаршою ставропигиєю, тобто знаходилася під владою і захистом Константинопольского патріарха. Слідом за підпорядкуванням Київської мітрополії Московському патріархату (1685 р.) і остаточним приєднанням Києва до Росії (1686 р.), Києво-Печерський Лавра зробилася ставропигиєю Московського патріарха (1688 р.) і тоді почалося вже нове життя для неї.

4) Рівну спливанні сторіччя (1686-1786 р.) Києво-Печерська Лавра живе під вищою владою і захистом спочатку Московського патріарха, а потім (із 1721 р.) Святого Синоду і під управлінням своїх архімандритів, що обираються братією. Незважаючи на те, що в цей час їй прийшлося перенести декілька спустошливих пожеж (особливо жахливою була пожежа в 1718 р., коли всі храми і будинки, крім Троицької церкви на святих коловорота, церковний посуд, велика бібліотека і її архів зробилися жертвою вогню), Києво-Печерська Лавра в перебігу XVIII сторіччя встигла обновитися, улаштуватися, прикраситися і значно збільшити свої майна і кошту.

5) У 1786 р. Києво-Печерський Лавра була переведена на штатне положення, причому велика частина її маєтків був відібраний у скарбницю. У це ж час Печерський Лавра була поставлена під безпосереднє управління Київського митрополита, що одержав звання священно-архімандрита Лавр. Відтоді почався новий період в історії Києво-Печерська Лавра, що продовжується і зараз.

У перебігу останнього сторіччя свого існування Києво-Печерська Лавра, незважаючи на значне скорочення матеріальних засобів, внаслідок віднімання майна в скарбницю, мала можливість підтримати стару благоліпність своє і поставити зовнішній добробут своє на висоту, що відповідає великому історичному значенню славнозвісної оселі.

Києво-Печерська Лавра складається як би з двох відділень: 1) верхнього, де міститься сам монастир, і 2) нижнього, де знаходяться печери і дивно приймальне подвір'я.

Оглянемо, насамперед, верхній монастир. Він оточений з усіх боків високою глухою кам'яною стіною, із вежами на рогах. Стіна ця споруджена в XVIII віку малоросійським гетьманом Іваном Мазепою. Найбільш імовірна дата побудови стіни - 1182-1197 рки. Під час археологічних розкопок у 1951 р. було виявлено залишки цієї давньої Лаврської стіни, зруйнованої ордами хана Батия в 1240 році. Після навали завойовників аж до кінця XVIII століття Лавра була захищена дерев'яною огорожею.

Для оборони від ворожих нападів у 1679 році навколо монастиря насипано земляні вали з крутими, важкодоступними схилами. У 1696-1701 рках за наказом Петра І навколо Печерської Лаври збудовано великий кам'яний мур довжиною 1090 метрів і висотою до семи метрів.

На кутах споруджено чотири вежі: Івана Кущника, Годинникова, Онуфріївська, Малярська.

Згодом вона декілька разів перебудовувалася і розширювалася. У Верхній монастир ведуть троє ворот: Західні, або святі коміра, Північні і Східні. Головний вхід у лавру складають Західні коміра. Стіни уступу перед святими коміра прикрашені зображеннями преподобних печерских Ближніх і Дальніх печер. З лівої сторони від входу зображені на весь зріст преподобний Антоній із святими печерськими угодниками, що почивають у його (Ближніх) печерах, і з іконою Успенія Божої Матері в руках; а справа - преподобний Феодосій, у мантії й єпитрахілі, із хрестом у правій руці, оточений святими, що почивають у його (Дальніх) печерах. Через святі ворота можна тільки входити в Лавру. Ніхто ніколи не в'їжджав у них. Через ці ж ворота вступали і зараз вступають Царствені особи, що приходять на поклоніння святим Лаври.

Над Святими воротами