РЕФЕРАТ

На тему:

«Готична культура і її

спецефічні риси »

ГОТИЧНА ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

У готичну епоху зберігає свою провідну роль архітекту-ра, сягаючи свого найвищого злету. Стрункі, спрямовані у височінь велетенські готичні собори і гордовито-святкозі міські ратуші стверджували велич феодального міста яктор-гово-ремісничого та культурного центру. В архітектурі цьо-го періоду значно зростає питома вага цивільних будівель, котрі стають різноманітнішими за своїм призначенням і значно багатшими за своїми формами. Окрім ратуш, буді-вель для купецьких гільдій, зводилися кам'яні будинки для заможних міщан, удосконалювалося будівництво міських укріплень і замків.

Готичний архітектурний стиль формується як своєрідна квінтесенція всіх тих новацій, що відбувалися в соціально-політичпому та культурному житті епохи. Виникає цей стиль у володіннях французьких королів і звідси поширюється по всій Європі як символ християнської монархії. Сутність го-тики полягає в зіставленні протилежностей, у здатності об'-єднати абстрактну ідею та живий трепет життя, космічну безконечність універсуму і виразну конкретність деталі, в прагненні пронизати земну плоть злетами духовної енергії. Готична архітектура одночасно конструктивна і зображу-вальна, що повною мірою знайшло сзій вияв у готичному соборі, який продовжував зберігати свою роль суспільного центра міста.

Характерною рисою готичного храму є те, що він не пе-ребуває у спокої, як романський, а ніби виростає на очах глядача. Взятий загалом готичний собор постає як розви-ток і ускладнення архітектурної теми, її повтор та антитеза. Не випадково Віктор Гюго називав готичний собор «кам'я-ною симфонією». У готиці з'являється ще одна грань вимі-ру—час, який органічно вплетений у просторову динаміку архітектурних мас. Змінюється зовнішній вигляд готичного собору. Характерні для романської церкви масивні башти зникають, замість них виникають величні та стрункі ба-шти, котрі досить часто прикривали західний фасад, багато прикрашений скульптурою. Якщо романський храм зі свої-ми гладенькими стінами був ніби ізольований від зовніш-нього простору, то готичний, навпаки,— постає взаємодією з навколишнім середовищем. Цьому сприяють великі отвори вікон, наскрізна різьба баштових шпилів та кам'яні при-краси, які, ніби квіти і листя, виростають на гілках кам'я-ного лісу контрфорсів та аркбутанів.

Значні зміни відбулись і в інтер'єрі, що свідчило про но-ве розуміння простору. Інтер'єр храму, набувши динаміки, став прагнути до єдності. Особлива роль у цьому належала світлу. Заміна глухих стін великими вікнами спричинила до майже повного зникнення монументального розпису. Фреску замінив вітраж; пронизаний сонячними променями, він повною мірою втілював уяву середньовічної людини про одухотворення матерії. Прозорі вітражі, сяючі фарби візтарного живопису, блиск золота церковного начиння нада-вали інтер'єру готичного собору незвичайну святкову уро-чистість.

Проте готика—це мистецтво співіснування протилеж-ностей; безтілесному вітражу проіистоїть кругла пластика. Тисячі скульптурних композицій, окремих статуй, прикрас на порталах, карнизах і капітелях безпосередньо зрощують-ся з архітектонікою будівлі, збагачуючії її художній образ. Основним типом готичної пластики була кругла скульпту-ра. Домінуючий в епоху романікн рельєф і набув підпорядко-ваного значення. У порівнянні з романськими готичні скуль-птурні композиції відзначаються більш ясним і реалістич-ним розкриттям сюжету і, головне, більшим багатством і безпосередньою людяністю у відображенні внутрішнього стану. Удосконалення художніх засобів середньовічної ску-льптури сприяло створенню образів значної психологічної переконливості й великої емоційної сили.

Однією з величніших споруд готичного стилю є собор Паризької богоматері (Нотр-Дам де Парі). Він був закла-дений у 1163 р. і в цілому завершений у 1208 р. Водночас в окремих своїх частинах собор добудовувався і перебудо-вувався в ХІІІ—ХІУ ст. Це зелстекська п'ятинефна будівля, майже без виступаючих крил трансепту. Собор вражає ці-лісністю свого архітектурного образу і це незважаючи на те, що будувався він більше століття. Провідна роль у всій композиції належить західному фасаду, гордовита висота башт якого підкреслюється струнким і тендітним шпилем над середхрестям. Вертикалі його аркад і вікон урівнова-жені горизонталями карнизів, а яруси тісно пов'язані між собою, внаслідок чого архітектурний образ набуває внут-рішньої гармонії і логічного розвитку.

Велетенський внутрішній простір центрального нефа (висота під склепінням 35 м) домінує над низькими і менш освітленими боковими нефами. Як і фасад, інтер'єр прони-зується урочистою величчю, проте його архітектурні ритми ще більш спрямовані у височінь, а їх матеріальність майже не відчувається. У глибині центрального нефа, пронизано-го мерехтливим світлом вітражів, знаходиться вівтар, освіт-лений вогниками сзічок та якимось неземним сяйзом веле-тенських вітражів вівтарної частини собору.

Суттєві зміни відбулись і в мистецтві книги, яка пере-стала бути надбанням лише вузького кола освічених кліри-ків. Книга стає більш прив'язаною до реального життя, що передусім позначилося на її форматі, котрий значно змен-шився і став практичнішим. Поруч із релігійними текстами значного поширення набуває навчальна лігература, а та-кож записи поетичних та прозових творів. Створення книг перестає бути справою виключно церковних осіб.

Принципи готики проникають і в книжкову мініатюру.

В малюнку починає домінувати тонка і гостра лінія. Це на-давало зображуваному підвищену одухотвореність. Загальний емоційний склад мініатюр стає неспокійним, фігури втрачають вагу, жести їх стають експресивними, ритми тон-ких лінійних складок відтінюють своєю грою емоційний настрій персонажів. Широко починають використовуватися прийоми, притаманні вітражу; фарби стають насиченими, а композиції вміщуються в круглі медальйони. Значні зміни відбулися і в зовнішньому вигляді рукописної сторінки, що зумовлювалося використанням гострокутного готичного шрифту, який надавав тексту характер мережива.

До кращих зразків книжкової мініатюри відносяться мі-ніатюри у «Псалтирі королеви Інгеборг» (близько 1210) та у «Псалтирі Людовіка Святого» (1253—1270). Кожна з мі-ніатюр останнього манускрипту вписана в складне архітек-турне облямування. Куртуазно-елегантні фігури персонажів рухаються і жестикулюють то етикетно-умовно, то надзви-чайно експресивно. Загалом готична книжкова мініатюра демонструє прагнення авторів створювати