В 2000 році українські цементні заводи виробили 6676,3 тис. т. “сірого порошку” (в 1999 році – 7441,1 тис. т, тобто виробництво скоротилося на 10%), з яких 1365,1 було вироблено “сухим” способом і решта 79,6% було виготовлено “мокрим” способом. Але, нажаль, спад виробництва відбувся не лише за рахунок “мокрого” цементу (якого зробили на 8,9% менше), але і за рахунок “сухого” (на 15,4% менше). Статистичний щорічник України за 1999 р. -К.: Техніка, 2000. - 648 с.

Далі, наведу коротенький аналіз інших важливих підгалузей.

Лакофарбова промисловість. Річний обсяг продажу за оцінками становить більше 300 млн. доларів, в середньому на кожного громадянина України припадає 3 кг. фарби на рік. На ринку представлено 40 вітчизняних виробників і більше 20 іноземних. Доля імпорту на вітчизняному ринку складає 40%, 60% - вітчизняної. Лакофарбовий бум, що спостерігався в 1997-1998 роках, дещо притих. Проте сам ринок не втратив комерційної привабливості - принаймні, за підрахунками експертів, середній тижневий виторг магазинів, що спеціалізуються на фарбі та лаках, становить близько 2-5 тис. грн. А от структура попиту змінилась. Ринок, і нині спроможний поглинути загалом до 100 тис. т фарби на рік (лише столиця використовує понад 3 тис. т лаків та фарби щороку), став шумливішим до ціни пропонованого товару.

Якщо раніше продукція з Німеччини, Швеції, Англії, Польщі, Чехії, Болгарії, Туреччини, Естонії та інших країн швидко набирала популярності, впевнено відтісняючи лакофарби 30-ти вітчизняних виробників, то нині цікавість до недорогого українського товару відновлюється. З широкого цінового діапазону - $1-80 за 1 літр (залежно від виробника, призначення фарби, її якості) - найбільший попит на дешеву вітчизняну продукцію. Обсяги імпортних поставок в Україну істотно зменшились ще й тому, що іноземні компанії-постачальники після осінньої кризи віддають перевагу роботі за принципом "вранці - гроші, ввечері - стільці". В результаті більшість вітчизняних імпортерів або взагалі припинили поставки з-за кордону, або пропонують покупцеві товар зі старих запасів. Але можна відверто сказати, що вітчизняний виробник не в змозі повністю забезпечити попит на фарбу.

Важливою проблемою багатьох підгалузей є те, що нестача обігових коштів підштовхнула підприємства до використання псевдо ринкових форм розрахунків – бартеру, давальницької сировини, взаємозаліку боргів, “тонізації” економічних відносин, що ще більше обмежило можливості суб’єктів господарювання і бюджетів всіх рівнів. Через це, бартеризація економіки набула загрозливого характеру. В 1998 році у промисловості будівельних матеріалів був най вищий показник серед усіх галузей промисловості України – 65,8%.

Промисловість будівельних сумішей здебільшого оснащена застарілими технологічними лініями, неефективними тепловими агрегатами.

До цього часу використовуються сезонні заводи, побудовані на початку XX століття, із застарілим енергетичним обладнанням, без застосування будь-яких контрольно-вимірювальних приладів та засобів автоматичного регулювання. Через низькі темпи оновлення основних фондів стан теплотехнічних агрегатів погіршується, збільшуються енерговитрати.

Підприємства будівельної індустрії порівняно більш сучасні, але під час їх проектування застосовувались здебільшого найдешевші технології, що не спрямовувались на енергозбереження.

Висока енергоємність вітчизняних будівельних матеріалів та сумішей значно впливає на їх конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Тому вирішення проблем енергозаощадження в будіндустрії та промисловості будівельних матеріалів є завданням номер один.

З цією метою розроблено галузеву програму "Енергозбереження-98". Її виконання дало змогу в 1997-1998 рр. скоротити обсяги споживання природного газу на підприємствах корпорації "Укрбудматеріали" на 20,4%.

Ситуація в інших підгалузях не набагато краща. Для аналізу проблеми варто розглянути сферу торгівлі будівельними матеріалами.

Торговці будматеріалами спеціалізуються і від гурту переходять до роздрібу.*

Криза кризою, але й нині лише в столиці можна нарахувати близько 1000 фірм, які доволі успішно торгують різноманітними будматеріалами і в тому числі будівельними сумішами. Секрет успіху - у вмінні передбачати зміни в настроях ринку і вчасно реагувати на них. Зокрема, практика свідчить, що виконати забаганки найпримхливішого споживача, водночас підвищивши цінову конкурентоспроможність власної продукції, нині дозволяє вертикальна спеціалізація торгових компаній у вузьких товарних сегментах строкатого будівельного ринку. *

Досвід лідерів також підказує: в умовах "охолодження" ринкової кон'юнктури підтримати продажі почасти вдається за рахунок освоєння нових регіонів. А гнучкості в роботі оптовикам додає власна крамничка з недорогим ходовим товаром, в купівлі якого споживач не відмовить собі й в умовах після кризової депресії.

У ціновому протистоянні виручає спеціалізація. Висока конкуренція на ринку будівельних сумішей та ослаблений кризою попит не дозволяють продавцям розраховувати на високі прибутки. Для багатьох підприємців прибуток у межах 10-15% вважається пристойним, хоча один-два роки тому рентабельність оптової торгівлі була вдвічі вищою.

Ще одна істотна особливість сьогодення - спеціалізація. Якщо в минулі роки активно розвивалися фірми-продавці, які охоплювали широкий спектр матеріалів, створюючи своєрідні будівельні супермаркети, то тепер - усе навпаки. Більшість оптовиків скоротили асортимент до 1-2 видів будівельних матеріалів. Обзор рынка строительных материалов // Бизнес. - №10. – 2000. – с.37- 41.

Сучасні торговельні фірми пішли шляхом вузької спеціалізації, бо приваблювати клієнта лише великим вибором товару на складі дедалі складніше, та й дорожче. Споживачі вже віддають перевагу не тим фірмам, у яких багатий вибір усіляких товарів, а радше тим, у яких широкий спектр продукції певного виду (наприклад фарби). Крім того, і в ціновій конкуренції спеціалізовані фірми мають більші можливості. А це - плюс в умовах, коли дедалі більше операторів ринку у боротьбі за клієнта "скидають" ціну, жертвуючи власними