Гравій — це сипкий матеріал, утворюваний в результаті природного руйнування (вивітрювання) вивержених чи осадових гірських порід.

За походженням розрізняють гравій яровий (гірський), річковий та морський. Яровий гравій більше забруднений домішками.

За розмірами зерен розрізняють гравій: рядовий — 30...70 мм; фракціонований особливо дрібний — 5...10 (3...10); фракціонований дрібний — 5...20; середній — 20....40; крупний — 40...70 мм.

Зерна гравію розмірами 5...70 мм мають округлу, обкатану форму з гладенькою поверхнею. Поряд з міцними зернами (граніт, діорит) у ньому можуть бути слабкі зерна пористих вапняків, а також домішки пилу, глини, піску. Якщо вміст піску 25...40 %, то матеріал називають піщано-гравійною сумішшю. Мозберг Р.К. Материаловедение. – М., 1993.

Щебінь — це сипкий матеріал, одержуваний подрібненням гірських порід, які мають границю міцності при стиску від 20 до \ 120 МПа. Зерна щебеню мають кутасту форму й більш розвинуту, ніж у гравію, шорстку поверхню, а тому міцність зчеплення з цементним каменем у щебеню вища, ніж у гравію.

Придатність крупного заповнювача для бетону, як і піску, також визначають у лабораторних умовах за комплексом показників: істинна, середня та насипна густина, міжзернова пустотність, вологість, водопоглинення, вміст пилуватих, мулистих, глинястих, часточок та органічних-домішок, міцність зерен, вміст голчастих та пластинчастих часточок, зерновий склад. У разі потреби з урахуванням цільового призначення бетону визначають міцність вихідної. гірської породи, стираність, опір удару та морозостійкість.

Зерновий склад крупного заповнювача, так само, як і-піску, істотно впливає на властивості бетонної суміші та бетону. Оптимізація зернового складу має ґрунтуватися на такій умові: одержати найменший об'єм мілізернових пустот, тобто забезпечити мінімальну витрату розчинової частини, а отже, й цементу.

Воду під час бетонних робіт використовують для приготування бетонних сумішей та поливання відкритих поверхонь і тверднучого в літній час монолітного бетону. Іноді виникає потреба застосувати її для промивання заповнювачів. Для-всіх цих робіт без, попередньої перевірки придатна питна вода. Річкова, озерна та вода із штучних водойм придатна також, якщо вона не забруднена в неприпустимих межах стічними викидами, солями, мастилами тощо. У морській воді у великій кількості містяться розчинні солі, сульфат-іони, хлоріони.

Можна застосовувати воду, яка показує, слабокислу чи слабколужну реакцію, що визначається значенням . водневого показника рН у межах 4,0... 12,5, і відповідає технічним умовам. На застосування стічних вод, крім того, потрібно одержати дозвіл санепідемстанції.

Шкідливі домішки у воді можуть перешкоджати нормальному, тужавінню й твердненню цементу або спричинювати появу-в бетоні сполук, що знижують, його міцність та довговічність.

Органічні речовини у воді, особливо такі, що містять цукор та феноли, сповільнюють процес гідратації цементу й знижують міцність бетону. Вміст кожного з них не повинен перевищувати ,10 мг/л

Домішки нафтопродуктів, мастил, жирів, осідаючи на, поверхні цементних зерен, вповільнюють гідратацію їх, а вкриваючи заповнювачі, перешкоджають їхньому зчепленню з цементним каменем і знижують міцність бетону. Тому на поверхні води замішування не повинно бути плівок цих домішок.

Добавки до бетонної суміші. Для регулювання властивостей бетонної суміші та бетону, а також для економії, цементу, все ширше застосовують різного роду добавки, які вводять .у суміш.

Розрізняють два види добавок: - тонкомелені,; які, вводять, у кількості 5...20,% до маси цементу для його економії й одержання щільного та стійкого бетону при малих витратах цементу, і хімічні, які вводять у невеликій кількості (0,1...2,0 % до маси цементу) для змінювання властивостей бетонної суміші та бетону в потрібному напрямі. За тонкомелені добавки беруть золу - винос теплових електростанцій, одержувану як високодисперсні відходи від спалювання вугілля, мелені шлаки тощо. Проте все більшого поширення набувають численні хімічні добавки, які класифікуються за функціональним призначенням та основним ефектом дії.

Пластифікуючи добавки збільшують рухливість, тобто знижують жорсткість суміші, не знижуючи міцності, бетону. Як пластифікатори широко використовують поверхнево-активні речовини (ПАР), часто одержувані з вторинних продуктів та відходів хімічної промисловості. За характером дії розрізняють гідрофільно та гідрофобно-пластифікуючі добавки.

Представником гідрофільно-пластифікуючих добавок є ЛСТ (лігносульфонат технічний, колишня назва СДБ — сульфатно-дріжджева бражка). Як у рідкому, так і в твердому вигляді легко розчиняється у воді. До гідрофобно-пластифікуючих добавок належать милонафт, гід-рофобізуючі сполуки ГКЖ-10 (етилсиліконат натрію), ГКЖ-11 (метилсиліконат натрію), ГКЖ-94 (етилгідросилоксанова рідина). Прискорювачі твердіння призначаються насамперед для наближення строків розпалублення при монолітному бетонуванні, а у виробництві збірного залізобетону — для скорочення режимів теплової обробки виробів та збільшення оборотності борт-оснащення. Найпоширенішими в практиці прискорювачами є: хлорид кальцію СаСl2, сульфат натрію Na2SО4, поташ К2СО3, нітрати кальцію Са(NO3)2 та натрію NaNО3. Дія цих прискорювачів полягає в тому, що вони знижують розчинність гідроксиду кальцію Са(ОН)2, який утворюється при гідратації цементу. Цим стимулюється подальша гідратація клінкерних мінералів і збільшується кількість новоутворень, що зумовлює підвищене зростання міцності в перші 3...7 діб. Товароведение и организация торговли непродовольственными товара-ми: Учебник / Под ред. А. Н. Неверова. — М.: ИРПО; Академия, 2000.

Іноді застосовують і комбіновані добавки, наприклад нітрит-нітрат кальцію, нітрит-нітрат-хлорид кальцію. Щоб сповільнити тужавіння цементу, застосовують добавки, які одночасно зменшують водопотребу суміші та витрату цементу.

Суміші на основі вапняних в'яжучих.

Сировиною для виготовлення цих матеріалів і виробів є будівельне вапно чи в'яжучі, які містять його, а також заповнювачі, що містять кремнезем. Виробництво їх ґрунтується на гідротермальному синтезі гідросилікатів кальцію, здійснюваному в автоклаві при підвищених значеннях тиску й температури водяної пари. Тому такі матеріали й вироби дістали