Великий палац у Пушкіні

В історії російської архітектури ім'я Варфоломія Варфоломійовича Растреллі (1700-1771 рр.), мабуть, найпопулярніше. Його творчістю пишаються міста Ленінград, Київ, Пушкін, Петродворець, Істра, Єлгава, Румтале. Слава цього зодчого справді всесвітня. Растреллі творив у ті часи, коли в Росії після петровських реформ розвивалися міста і торгівля, наука і мистецтво. Водночас дворянська знать, яка захопила владу, нещадно експлуатуючи кріпаків, нагромаджувала величезні багатства, оточуючи себе небувалою розкішшю. Замість громадських споруд будуються численні імператорські палаци, будинки для знаті, церкви і монастирі. Певна стриманість архітектурних форм і раціоналізм петровського барокко змінюються на багаті й пишні декоративні форми. Ніхто з архітекторів тих часів не володів такою дивовижною фантазією, таким блискучим талантом у створенні могутніх архітектурних симфоній, де на повний голос звучали золоті, сині, білі, зелені, червоні кольори, композиції колон, фронтонів, ліпних окрас скульптури, ефекти світла й тіні — словом, весь арсенал засобів художньої виразності архітектурного стилю барокко, як Растреллі. Його Петродворець, Зимовий палац і Смольний монастир у Петербурзі, Андріївська церква в Києві та деякі інші споруди і ансамблі е шедеврами російської архітектури. Великий палац у Пушкіні (колишнє Царське Село) — одна з найвизначніших палацових споруд у світі. Будівництво в Царському Селі розпочалося ще при Петрі І, коли в 1717-1723 рр. на Сарській мизі зводилися споруди невеликої садиби Катерини І, серед яких були двоповерхові палаци. У 1743 р. на місці садиби архітектор А. В. Квасов споруджує двоповерховий палац з двома флігелями з боків, що з'єднувались з центральним корпусом галереями. Згодом А. В. Квасов і С. І. Чевакінський добудовують ще кілька приміщень. Проте порівняно стримана архітектура Квасова не влаштовувала царський двір, і Растреллі було доручено перебудувати палац. Будівництво тривало з 1752 по 1756 рр. Краса палацу вразила сучасників. М. В. Ломоносов, що, певно, був на його відкритті, написав вірш «Напис на нову споруду Царського Села», в якому називав палац «сузір'ям ясним». У 1770-х рр. до палацу добудовуються флігелі: правий — архітектором Ю. М. Фельтеном, уже в стилі класицизму, і лівий, поблизу церкви,— архітектором І. В. Несловим, що певною мірою зберіг характер растреллівської архітектури. Згодом, у 1780-х рр. Чарльз Камерон оформив дві групи приміщень у палаці та добудував для Катерини II комплекс споруд з правого боку палацу. Це прекрасні за формами класичні будови — корпус Холодних бань, Агатовий павільйон над ними та Камеронова галерея зі сходами до парку. Від Агатового павільйону в парк веде пандус. У 1786 р. архітектор В. І. Неелов почав будувати флігель поблизу церкви, з'єднавши його з палацом широкою аркою. У 1811 р. архітектор В. П. Стасов перебудував його в ліцей, де навчався Пушкін. За палацом продовжується парк з великим ставом, численними павільйонами та парковими спорудами різних часів і стилів.

Вражає весь фасад палацу, довжина якого 325 м. Його розчленовано виступами-різалітами з колонними портиками, які групуються в різній послідовності. Центральні відтинки фасаду оформлено колонадами на двох верхніх ярусах: колони спираються на кронштейни пілястр аркади першого поверху, що підтримують скульптури атлантів. Золото капітелів, скульптур та орнаментальних окрас, сині поля стін, білосніжні колони, наличники вікон, зеленуваті тони антаблементів і горизонтальних тяг — усе це створює яскраву, сліпучу гаму.

Ще ефективніше виглядає фасад з парку, де його можна розглянути лише зблизька і збоку. Ще виразніше підкреслюються пластика фасадів і гра світлотіні. У плані верхній поверх — це нескінченна амфілада великих залів, з яких найбільшим є Тронний, або Великий зал (довжина 47,5 м, ширина 17 м). Зали вражають казковим багатством. Сліпуче золото різьбляних окрас, дзеркала, панелі з дорогих порід каменю, скульптури та картини створюють художній ефект величезної сили. Особливо прекрасною була славнозвісна Янтарна кімната; академік О. Е. Ферсман назвав її «одним з чудес світу».

Переходячи до правого крила, де зали оформлено Чарльзом Камероном, потрапляємо в інший світ. Це вже класицизм, до краю витончений, безмежно красивий, але це якась холодна краса. Саме таке почуття викликають і камеронова галерея, і холодні бані, і, особливо, агатовий павільйон, який є контрастом до растреллівських форм.

У вересні 1941 р. німецькі фашисти захопили м. Пушкін. Палац розграбували і зруйнували, розікрали всі музейні цінності, вивезли до Німеччини бібліотеку і весь янтар з Янтарної кімнати, який і досі розшукують. Дикунському варварству гітлерівців не було меж. Відомий радянський поет і громадський діяч Микола Тихонов так писав про палац і парк 22 січня 1944 р.: «Повалені дерева вікових парків лежали, як мертві велетні. Обривки стародавньої парчі, оксамиту і шовку носив вітер над димом згарищ. Картини і фарфор, розтоптані чоботами гітлерівців, лежали в грязюці алей. Статуї без голів валялися в кущах. Вогонь поглинав залишки будинків. Горіло все, що могло горіти». Тим, хто бачив Великий палац у перші післявоєнні роки, не вірилось, що все це можна відбудувати, хоча реставраційні роботи розпочалися відразу після визволення від німецьких фашистів.

Минули десятиліття величезної кропіткої праці радянських реставраторів, майстрів-умільців найвищої кваліфікації, учених, архітекторів та мистецтвознавців, і знову засяяв усіма барвами Великий палац, відбудовано майже всі його зали, ще красивішим став парк, реконструйовано пушкінський ліцей і паркові споруди. Знову ллється вода з розбитого глечика, над яким сидить засмучена дівчина, відома з вірша Пушкіна «Царськосільська статуя», і знову серед гомінких дерев задумливо сидить