Значне місце в середньовічній культурі займав театр, який сформувався із усього спектра її явищ. В розвитку середньовічного театру, який став відгуком суспільних ін-тересів свого часу, простежуються дві течії; перша має сво-їм витоком народні ігри, обряди та свята, друга - жанр із Прагненням церкви проти-діяти проникнутим язичницьким духом народним святам та іграм.

Проте літургічиа драма відносно недовго залишалася послідовно релігійною. В кінці XI, а особливо в XII ст., вона зазнає значних секуляризаторських впливів, втрачає зв'я-зок із богослужінням і наповнюється мирським духом. Од-ночасно зростає інтерес до видовищності, що зумовило ви-користання декоративних та бутафорських елементів; все це вже мало відповідало суті літургічної драми.

Змінюється місце, де розігрувалися п'єси: від "вівтаря на паперть, потім на вулицю і врешті-решт на міську площу. Відбувається і зміна «акторів». Якщо раніше драматичне дійство розігрували клірики, то з виходом драми на міську площу їх замінюють прості міщани. Літургічна драма пере-роджується іі місгерію. Одним-з найдавніших зразків місте-рій є «Гра про Адама» (середина XII ст.). У,ній зображу-ється «гріхопадіння» Адама та Єви, вбивство Авеля Каїном. Завершується все появою пророків, котрі сповіщають про пришестя Христа, який має «спокутувати первородний гріх». П'єса характеризується досить живим діалогом, рядом ці-кавих комічних рис і спробою створити драматичні харак-тери.

З усіх видів мистецтва цієї епохи театр був найбагатший на народні елементи. Танці, клоунада, елементи кар-навалу, народні пісні стають органічними елементами міс-терій. Проте ця народність обмежувалася засиллям мора-лізаторства, безмірною наповненістю побутовими деталями та вузькістю кругозору, що заступало загальнолюдський аспект проблем, які піднімав середньовічний театр.

Неупередженнй погляд на культуру західноєвропейсько-го середньовіччя відкриває багатогранне у своїх історичних та регіональних проявах культурне життя. Щоправда, це багатство ще малорухоме і не здатне розкрити всіх своїх потенцій. Наступні епохи приведуть його в бурхливу дина-міку, виявляючи такі грані творчого генія середньовіччя, які не могли отримати необхідного розвитку в громіздких ієрар-хічних структурах феодального суспільства. І все ж це різ-номаніття культурних проявів не виключало і певної єдності, що проявилась у двох характерних рисах середньовічної культури. Перша—не її глибокий і дуже складний зв'язок із релігією. Друга полягала в тому, що культура в рамках релігійного світобачення, не вступаючи з ним у відкриту суперечність, прагнула у своїх проявах реалізувати уяву та ідеї широких верств народу. Саме ці особливості середньо-вічної культури дозволили їй відкрити нову грань «гума-нізму», грань олюдненості світу. Людству відкрилися мило-сердя і співчуття, горіння духу та боротьба добра і зла. Духовна сила людини, немічної тілом, але сильної своєю переконаністю і вірою, стала визначальною в оцінці особис-тості.

Зазначене було зроблено у специфічних релігійних фор-мах, які в нових історичних умовах були вже непридатні для використання. Проте започаткований середньовіччям гума-ністичний вимір світу не був втрачений. Ренесанс поставить ідеї гуманізму наріжним каменем свого світобачення: зі світлячків, якими були ці ідеї в добу феодалізму, він роз-палить вогнище, котре буде висвітлювати людству подаль-ший шлях йото розвитку.