Баальбек

Вважають, що Баальбек — це найвеличніший ансамбль античності. В усякому разі — це одна з найдивовижніших споруд, що дійшли до наших днів. У муруванні підвалин Великого храму є кам'яні блоки завдовжки 19 м, а вагою понад 500 т. Недарма ще з давніх часів складають легенди про надприродне походження цієї споруди. Насправді ніяких таємниць тут немає. Усе з'ясовано дослідниками. Ансамбль Баальбеку — це досягнення римських архітекторів, які використали елліністичні, фінікійські та єгипетські технічні засоби.

Баальбек

Близький Схід у політиці Римської держави завжди відігравав важливу роль. Тут сходилися головні торговельні шляхи світу, тут знаходилися ключові позиції Середземномор'я. У містах Близького Сходу були нагромаджені величезні цінності, що їх жадібно прагнув прибрати до своїх рук Рим. Римська влада не шкодувала ні сил, ні коштів для спорудження у завойованих країнах фортець і міст, святилищ і храмів.

Однією з країн Близького Сходу, що особливо привертала увагу Риму, була Фінікія з її стародавніми торговельними містами — Тіром, Сідоном, Біблосом. Тут, у долині між двома гірськими пасмами, де розкинулося невелике ліванське містечко Баальбек, римляни збудували місто Геліополіс. На місці стародавнього фінікійського святилища виникає ансамбль храмів, які мали закріпити ідею римського панування.

Дорога в Баальбек спускається з ліванського пасма в долину. Шумлять гірські струмки, щедро напуваючи родючу землю. Навколо — сади, плантації, селища. Баальбек — типове арабське містечко: стародавня мечеть з високим мінаретом, крамниці, вузенькі вулиці з обмазаними глиною будинками. Здалеку видно могутні стіни іншої цивілізації — це баальбекське святилище.

Будівництво ансамблю розпочалося за часів імператора Нерона, десь у 60 р. н. е. Саме тоді було створено платформу 9 м заввишки та споруджено на ній храм Юпітера Геліополітанського, якого ототожнили з фінікійським богом грому, дощу та сонця — Гададом. Згодом, близько 150 р. н. е., поряд з храмом Юпітера був збудований храм Вакха. У 244-249 рр. н. е., за імператора Філіппа Аравітянина, перед святилищем Юпітера будується шестикутної форми у плані двір, а наприкінці III ст. н. е. споруджується урочистий вхід до ансамблю — пропілеї. Незважаючи на те, що ансамбль будувався майже два з половиною століття, його цілісність не була порушена: усі споруди є невід'ємною частиною єдиного архітектурно-художнього задуму. До пропілен колись вели 42 сходини завширшки 50 м. Над сходами стояли двадцять колон корінфського ордера. З обох боків колонади — могутні пілони, що збереглися до наших днів. Через головний вхід глядач потрапляє в перший, шестикутної форми у плані двір. Навколо — залишки колонад, що колись його оточували. У безладді розкидані чудової краси величезні корінфські капітелі, майстерно прикрашені різьбою уламки карнизів та інші архітектурні фрагменти. Деякі з них незакінчені: можливо їх не встигли обробити. З першого двору прохід веде до головного двору. Його розміри 88Ч100 м. Галереї, що його оточували, не збереглися, але уціліли чотири ескедри — великі напівкруглі в плані ніші. Колони з темно-рожевого асуанського граніту, що стоять поряд, добре гармонують із стінами, які складені з місцевого жовто-зеленого вапняку. Вражає багатство різьблених оздоб, які щедро прикрашають стіни споруд. Посередині двору — величезний вівтар. З обох боків — залишки басейнів. З двору три марші широких сходів ведуть до храму Юпітера, що стоїть на великій платформі — події. Саме тут лежать велетенські блоки, так звані трилітони. Сам храм мав розміри 49Ч90 м. Його оточували 58 колон корінфського ордера. Висота кожної колони близько 20 м, діаметр — до 2 м. Колони в плані було поставлено за 3 м одна від одної, на значній відстані від стін храму. З колонади храму вціліло лише шість колон північного фасаду з частиною антаблементу — блоками каменю, що лежать на колонах. Люди, що стоять біля підніжжя цих колон, здаються надто малими. З двору храму Юпітера відкривається чудовий вид на осяяний сонцем храм Вакха, який Знаходиться за 40 м на південь від храму Юпітера і також побудований на події, але меншої висоти. Розміри храму 34Ч66 м, тобто майже такі самі, як і в Парфенона. Споруда прекрасно збереглася до наших днів. Нещодавно храм Вакха реставровано. Поряд з храмом Юпітера він виглядає значно меншим, хоча завдяки щільно поставленим корінфським колонам здається вищим і більшим за Парфенон. Проте храм Вакха дуже відрізняється від Парфенона. Там усе гармонює з розмірами людини, а тут усе зроблено так, щоб підкреслити надлюдську силу, велич, багатство.

На схід від храму Вакха, серед руїн стародавніх споруд, стоїть третій храм баальбекського комплексу — його іноді називають храмом Венери. Це кругла в плані, з виступаючими вперед колонами невелика споруда. Діаметр цели цього храму дорівнює 8,9 м. Купол, що перекривав целу, завалився, великі тріщини розколюють фасад. У вибагливих формах споруди, пишних корінфських капітелях та архітектурних окрасах один і той самий стиль архітектури Римської імперії, що досягла апогею в усьому — і у своїй безмежній владі над поневоленими народами, і в багатстві художніх форм, і в надзвичайних для тих часів можливостях будівельної техніки.