Народна версія цієї легенди трохи інша. Вона говорить, що при житті монах Ян був лихої слави, бо ходив до легковажних жінок. За це його замурували живцем десь між товстезними стінами, прирікши на голодну смерть. Під час реконструкції начебто знайшли його скелет, але за чиєюсь нерозумною витівкою кістки спалили. Цей переказ настільки популярний в Олеську, що його мешканці стверджують, ніби часто бачать тінь ченця під монастирськими стінами.

Може й вам колись пощастить побачити тінь легендарного монаха, якщо ви відвідаєте чудовий Олеський замок.

Підгорецький замок

Якщо їхати по шосе з Бродів на Львів, то відразу ж за Ясеновом погляд подорожніх привертає величний силует старовинного замку, який видніється на вершині гори. Це і є знаменитий колись в усій Європі, а тепер призабутий Підгорецький замок — гордість «Золотої підкови» замків України. В його ансамбль входить триповерховий палац, заїжджий двір, костел і парк.

У селі Підгірцях , одразу ж при дорозі, бачимо закинутий костел Святого Йосифа, збудований у вісімнадцятому столітті. Обов’язково зупиніться і огляньте його. Ця казкова пам’ятка без перебільшення могла би бути однією з окрас будь-якого європейського міста. Від костела алеєю, через яблуневий сад, що був колись частиною парку, потрапляємо в один з найгарніших українських замків. Підгорецький замок був споруджений у сімнадцятому столітті французьким інженером Бопланом. А триповерховий палац спорудив італієць Дель Аква. Цей замок більше схожий на палац, ніж на фортецю, і різко контрастує з суворими, войовничими форпостами Поділля. Уперше у  р. згадане в актах Бродських дворище Батиїв у селі Підгірці. Можливо, це латинська назва укріплення на Підгорецькій горі.

У другій половині 17 — на початку 18 ст. село було власністю Конецпольських (1646—1682 рр.), Собєських (1682 — 1720 рр.). У р. від сина Яна ІІІ — Костянтина — замок разом з численними селами перейшов до Жевуських.

Серед багатьох господарів замку варто особливо згадати Вацлава Жевуського, який наприкінці 18 століття зібрав у замку велику колекцію цінних картин, книг, зброї, меблів. У палаці відбувались гучні забави з феєрверками та військовими парадами. Для численних гостей та їх слуг біля замку збудували корчму-заїзд, яка збереглася й дотепер. Підгорецький заїжджий двір має старий сонячний годинник.

Жевуські утримували також оркестр і театр, які розважали гостей. Працювала тут і друкарня.

Жевуський — батько відомий тим, що влаштував у замку алхімічну лабораторію, де намагався перетворювати неблагородні метали на золото.

На початку ХХ ст., коли власниками замку Сангушками була проведена ґрунтовна реставрація палацу, в ньому почав діяти музей. В р. Підгорецького замку було передано Львівському історичному музею. Під час Другої Світової війни споруда сильно постраждала, а після війни художні цінності були значною мірою знищені радянськими військовослужбовцями Золочівського гарнізону, а те, що залишилось, передали до львівських музеїв. В р. в замку сталася велика пожежа і від палацу залишились голі стіни. В х рр. споруду відреставрували, проте ні плафонів, ні мармурових підлог відновити не вдалось.

Прикро, що цей єдиний на Україні королівський замок, радянська влада прирекла на знищення: спочатку вивезли до Ленінграда дивовижні скульптури, які прикрашають тепер Літній Сад, а згодом відкрили в замку обласний санаторій для хворих на туберкульоз. Лише вісім років тому тут розпочалися реставраційні роботи.

Справді неповторного вигляду архітектурному ансамблю в Підгірцях надає парк, в зелені якого ховаються замок, заїжджий двір та цілий ряд інших споруд. В давнину саме парк справляв на гостей значно сильніше враження, аніж замок.

Побудований на рівні найкращих зразків так званих «італійських» парків, він є найдавнішим і чи не єдиним в Україні парком такого типу.

Тут і досі збереглася стара липа, під якою відпочивав сам Богдан Хмельницький у період штурму цього замку.

Поблизу замку — невелика дерев’яна церква 18 ст. Щодо костелу, то його збудовано в  рр. за проектом самого Вацлава Жевуського. А в Пліснеську в монастирі зберігалися архіви, серед рукописів яких був твір самого Івана Вишенського «Літопис Підгорецького монастиря» та єдина відома копія твору Петра Могили «Книга душі».

Підгорецький замок виступив у ролі Лувра у кінофільмі «Три мушкетери».

Звичайно ж, замок має свого привида — Марисеньку — дружину Яна ІІІ Собеського або Білу Пані. Працівники музею кажуть, що не раз бачили її у палаці…

Золочівський замок

Золочівський замок збудований у першій третині 17 ст., як оборонна фортеця. В`їздова вежа, Китайський палац, великий житловий палац творять прекрасну ренесансну гармонію. Впродовж віків замок — фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад. Нині Золочівський замок — музей-заповідник, відділення Львівської картинної галереї.

У першій половині 17 ст. в Золочеві на місці старого дерев’яного замку було збудовано новий, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та pови з водою. Замок збудований за проектом невідомого італійського архітектора на кошти Якуба Собєського у 1634 році як оборонна фортеця. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти виїзної вежі знаходиться Китайський палацик – унікальна пам’ятка архітектури. Таких палациків налічується лише три в Європі (Сан-Сусі, Петергоф, Золочів). Палац має вигляд двоповерхової шпилястої ротонди з одноповерховими бічними прибудовами.

Історія замку цікава і багата на історичні та романтичні пригоди. У Китайському палаці проведена реставрація і у травні 2004 року він відкритий для туристів. Музей-заповідник "Золочівський замок" увійшов до одного з найцікавіших туристичних маршрутів” Галичини під назвою "Золота підкова". Маршрут включає відвідання трьох замків, кожен з яких не схожий на попередній. Це замки Підгірці, Олесько і Золочів. Золочівський замок і тур "Золота підкова" впродовж кількох років приймають тисячі туристів з цілого світу.  

Час пливе, як ріка: хвилина за хвилиною, день за днем, рік за роком. Зникають відомі люди, стираються з людської пам'яті визначні події, цілі епохи пропадають у небутті. Але є такі місця на які, здається, час не діє. Вони підкорили час собі-стали його володарями. Проходять віки, а ці місця не змінюються - стоять, демонструючи