ісля укладення перемир'я між Ягайлом та Свидригайлом (2 вересня 1431 р.) замки в таких містах, як Каменець, Смотрич, Скала, Ратно, Ветли, Городно, Лопатин, перейшли в руки поляків, а Олеський лишився Свидригайлові. Король «пробачив» олеським боярам їхній виступ і видав документи на володіння землями. Це було 18 жовтня. А 26 жовтня Олеська фортеця порушила перемир'я, напавши на володіння польського судді Давидовського...

извольна боротьба олеських загонів проти феодально-католицького засилля змикалася з антифеодальним, національно-визвольним і антикатолицьким гуситським рухом, що був могутнім прологом до європейської реформації XVI ст.

1432 р. Олеський замок після тривалої облоги був здобутий військами польського короля і переданий разом із навколишніми землями у вічне користування Янові з Сєнна, синові Добєслава, нащадки якого почали називатися Олеськими. Так упала остання руська фортеця на галицьких землях. Почалося жорстоке пригнічення руського народу, що тривало майже шість століть. Як символ окатоличення руського населення в кінці XV ст. у Олеську постав костьол.

руга половина XV - перша половина XVI ст.- важкі часи для олещан. У 1442 та 1453 роках, громлячи і грабуючи все на своєму шляху, тут проходить татарська орда. В 1512 р. жителі навколишніх сіл знову збираються за кріпосними стінами, обороняючись від нападників. Та цього разу фортеця облоги не витримала. Після відходу ворогів почалася відбудова. Але через сім років татари знову з'являються під замком. Один з володарів його, Мартин Каменецький, утік, а другий, Фридерік Гербурт, разом із своїми дружинниками геройськи загинув у битві під Сокалем.

е був останній татарський набіг на замок. Після цього життя в Олеську і околицях дещо стабілізувалося. Ожили торгові шляхи. Почалися роботи по зміцненню кріпосних мурів і оборонних валів. Місто стало отримувати мито від чумаків, що везли сіль з Долини в сторону Луцька. Виникали ремісничі цехи.

наслідок кількох шлюбних союзів між магнатськими сім'ями в 1605 р. Олеський замок з усіма навколишніми землями і маєтностями переходить до рук великого руського магната Івана Даниловича.

ван Данилович - типовий представник феодальної верхівки. Людина високоосвічена, чутлива до гуманістичних ідей, він, однак, не пропускає можливості поліпшити своє матеріальне становище і піднятися вгору по щаблях кар'єри. Не без розрахунку одружується з багатою нареченою Катериною Красицькою (до речі, за її придане починає розбудову замку). Другою дружиною його стала донька коронного гетьмана Жолкевського - Софія, за якою він отримав землі на Чигиринщині. Можна думати, що не без сприяння свого тестя Данилович став каштеляном львівським, а з 1614 р.-воєводою руським. Намагається неабияк влаштувати і своїх дочок. Сваволя у виборі женихів для них привела до трагічної події в замку: Адам Жолкевський, закоханий у його доньку Марціану, привселюдно кінчає життя самогубством. Другу дочку, Теофілію, Данилович віддає за старосту красноставського Якуба Собешина. В неї в 1629 р. народжується син, названий ім'ям діда, майбутній переможець турків під Віднем, польський король Ян III Собеський.

амок за Івана Даниловича набрав майже сучасного вигляду. В 1613 р. він засновує містечко Сасів, а в Олеську будує першу школу й лікарню для селян. Звісно, все це створювалося працею і коштом селян і ремісників. Для утримання тільки одного костьолу виділялося ціле село Розваж і збиралося по десятині від доходів із селян Йосипівки, Ожидова, Кутів, Сточина і Хватова.

анилович був представником короля на Запорозькій Січі і намагався жити в злагоді з козацтвом. Це у нього на службі в Олеську був Михайло Хмель, батько Богдана. А коли Данилович став чигиринським старостою, то своїм підстаростою зробив Михайла Хмельницького, і тоді родина майбутнього гетьмана переселилася на хутір Суботів.

тавлення Даниловича до Хмельницьких розкривається і в прагненні викупити Михайла з турецької неволі, куди він потрапив у битві під Цецорою в 1620 р. Донедавна вважалося, що в цій битві Михайло Хмельницький загинув, та виявлені документи свідчать інше. Як сказано в судовій скарзі Даниловича, в листопаді 1627 р. із замку втікають полонені турки й татари. Одного з них, за йменням Абдурахман, погоня впіймала в селі Доброводах; Данилович якраз і збирався обміняти його на полоненого підстаросту чигиринського Михайла Хмеля, оціненого в 500 червоних золотих. Проте невідомо, відбувся обмін чи йому перешкодила смерть самого ініціатора.

воїм спадкоємцем Данилович збирався зробити сина Станіслава, вчив його за кордоном. Повернувшись, юнак деякий час перебував при королівському дворі, але після поєдинку з вінницьким старостою Калиновським утік з Кракова на Україну. В одній із сутичок з татарами він потрапив у полон і був убитий в наметі мурзи Кантеміра. Другий син, Ян, помер ще дитиною. Отже, прямих спадкоємців не лишилося, і замок як придане Марціани переходить до Конецпольських.

ід час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького селянсько-козацькі загони в 1648 р. звільняють Олесько. Феодали кидають насиджені місця і тікають. Однак скоро Конецпольський знову повертається в замок, його прагнення жити на широку ногу призводить до розділу маєтностей між 17 кредиторами.

1681 р. Ян Собеський, у той час уже польський король, виплативши борги Конецпольського, бере замок у свої руки й з 1684 по 1687 р. ремонтує його. Будуються господарські приміщення, відновлюється парк.

ійна з шведами і союз Петра І з поляками привели в Олеський замок російські війська, які стояли тут від 1707 р. протягом п'яти літ.

1716 р. замок переходить до сина короля - Якуба, який через три роки продає його Станіславу Жевуському. Син Жевуського, воєвода волинський Северин,