ісля смерті Северина Жевуського замком якийсь час володів його брат Вацлав, а в 1755 р. всі цінності звідси перевезено до Підгорецького замку. 1796 р. Олеський замок купує Олександр Зелінський, дещо пізніше - Літинські. Це був час повільного, але постійного руйнування будівлі. Якщо ще в самому кінці XVIII - на початку XIX ст. були проведені значні реконструктивні роботи, то з середини XIX ст. замком ніхто не займається.

ищівним для могутньої споруди був землетрус 23 січня 1838 р. Не менше пошкодили її самі власники. Якось випадково в одній з кімнат було знайдено заму- рований скарб. І відтоді почалися гарячкові пошуки ін- ших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалися підлоги. Студня завалилася. На кінець XIX ст. Олеський замок перетворився на руїну.

а зібрані в 1882 р. у Львові кошти замок викупили, і він переходить у руки держави. Були різні думки щодо його використання. Пропонувалося відкрити тут інтернат для студентів учительської семінарії. Крайовий сейм вважав за найкраще віддати споруду в розпорядження монастиря. Побутував і такий варіант: в одній частині приміщення обладнати народну школу, а в другій - музей Яна Собеського. На це одна з газет в 1905 р. писала: «Що народові з того, як он буде мати музей пам'яток по королях польських, а не буде мати хліба, щоби голод заспокоїти?»

о 1939 р. замок використовується під сільськогосподарську жіночу школу.

агато випробувань зазнала будівля і в роки Великої Вітчизняної війни: у ній розміщалися військові склади.

наш час замок відреставровано і розпочалося нове життя: тут створено музей-заповідник - відділ Львівської картинної галереї.

ідвищення, на якому побудовано замок, було основою укріплення. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал із частоколом, а далі - ще одна лінія оборони у вигляді валу з ровом, наповненим водою. На рівнині були непрохідні мочари, утворені річкою Ліберцією.

іж зовнішнім і середнім кільцями оборони вже в XVI ст. будувалися різні житлові та господарські споруди; тут розбивали сади й парки, садили городину, розводили в ставах рибу. Під 1511 р., наприклад, згадується будиночок на терасі перед частоколом, в якому мешкали господарі фортеці.

XVII ст. основні будівлі - дім старости, приміщення для охорони й служб, дві стайні, солодівня - знаходилися обабіч дороги, що вела до замку. Вздовж ставу, з північної сторони, у 1684-І687 роках побудовано нові стайні та возівню.

наступному столітті кількість будівель збільшилася майже вдвоє. На нижній терасі, що понад ставом з боку селища, з'являється "резиденція" губернатора (управляючого) із стайнями, возівнею та службовими приміщеннями, на верхній - перед фортецею постають велика башта з годинником і цехгауз. З другого боку замку, за каналом, будуються лазєнки - палацик для купання та відпочинку. Зліва від дороги, що підходила під замок, зводяться нові стайні та житла конюхів, нижче - шпихлір, возівня, а над водою - лебідярня. Перед замком з боку Олеська побудовано оранжерею із зимовим садом, теплицею і будиночок городника. Північний схил пагорба засаджено фруктовим садом, а з південного боку на початку XVII ст. розбито регулярний парк в італійському стилі. Цей парк згадується в інвентарних описах замку: подаються цілі реєстри різноманітних кущів і таких рідкісних дерев, як цитрусові, кипариси й олеандри. За своїм розташуванням парк належав до типу середньовічних, тобто побудованих незалежно від замку, композиційне ізольованих від нього.

удівництво Олеського замку можна поділити на три основні періоди. Перший період - кінець XIII - початок XIV ст.: створення давньоруського фортечного, овального в плані, муру, близько 130 м за периметром. Другий період - XV - половина XVI ст.: спорудження всередині мурів двоповерхового приміщення в східній частині замку (до наших днів збереглися готичні портали й обрамлення вікон), каплиці, башти в південно-східній частині двору, студні посеред дитинця. Третій період будівництва замку - кінець XVI - початок XVII ст.: добудова та надбудова двоповерхових корпусів у східному й західному крилі, триповерхового приміщення з північного боку замку, нової надворітноЇ башти. На той час стіни фортеці були вже отиньковані, висота їх місцями перевищувала 10 м.

риницею, згадуваною в 1511 р., користувалися до 1875 р.- тоді вона завалилася й була засипана. Вирубана в мергелі на глибину 42 м, вона існувала так довго, бо була ретельно викладена каменем.

айбільших змін зовнішній вигляд замку зазнав у 1590-1620 рр., коли набирає розвитку вогнепальна зброя. Міняється характер укріплень, засоби оборони виносяться поза мури, вдосконалюються вали, в Їх системі виділяються бастіонні споруди, сліди яких із східного боку простежуються і тепер. Якщо раніш основним житлом були дерев'яні будинки, що стояли за валом, а за мурами фортеці в невеличких прибудовах до стін люди тулилися тільки під час облог, то тепер замкові приміщення розширюються, набувають житлового характеру. Внутрішній простір дитинця сильно зменшується, ростуть будинки й угору.

рхітектурно-мистецька виразність старих кріпостей проявлялася у співвідношенні об'ємів, що немовби доповнювали і в певній мірі повторювали абриси пагорбів, на яких вони будувалися.

очинаючи з XVII ст. дедалі більшого значення надається оздобленню площин стін та веж, хоча в плані лишається в основному низка тих же приміщень, що за традицією примикають до оборонних мурів. Для їх об'єднання місцями будуються відкриті галереї у вигляді ордерних аркад. Вікна других поверхів отримують кам'яне обрамлення, а двері - портали; над воротами та в порталах розміщуються герби володарів