то ж здійснює ці роботи в Олеському замку? Відомо, що в той же час тесть Даниловича будує замок у Красичині, недалеко від Перемишля. Можна припустити, що роботи в обох замках проводили ті ж самі майстри і зодчі, на користь чого говорять аналогічні портали в красичинській і олеській спорудах.

елегко було архітекторові середньовічну фортецю перетворити в ренесансний палац. І те, як це було зроблено, виказує втручання доброго зодчого. Можливо, ним був італієць Галеаццо Аппіані та інші майстри, які працювали в Красичині.

сторія не зберегла імен сотень майстрів, що зводили цю грандіозну споруду. Звичайно, основною робочою силою були мешканці навколишніх сіл Йосипівна, Ожидів, Кути, Сточин, Хватів, Чехи, Закомар'є, Розваж та інших.

екотрих учасників будівництва згадує Олеська гродська книга, де кілька разів (з 1622 до 1632 р.) називається Альберто Мураторі, очевидно, італієць за походженням, який лишився жити в Олеську. В 1623 р. промайнули імена муляра Войтіха та Якова-позолотника.

нвентарні описи замку, зроблені під час продажу або передачі його в спадок, дають повне уявлення про окремі інтер'єри, про спосіб життя його мешканців. Ми дізнаємося, що потрапити в замкову браму було нелегко: спочатку проходили нижню браму в частоколі, потім через міст-другу браму, йшли мурованим мостом на шести арках, і тільки тоді перекинутий над ровом міст приводив на дитинець. Майже з середини дитинця підіймалися сходи на другий поверх у лоджію, звідки входили до кімнат.

ркада лівого крила була відкрита до дитинця; пізніше останній проліт, що вів до каплиці, замурували. По стіні, що замикала дитинець з боку Олеська, проходила крита галерея, яка з'єднувала між собою два крила замку. В брамі стояла велика гармата на колесах, в ніші - камін для обігрівання охорони, трохи далі - вхід «під склепіння». Приміщення підвалів та першого поверху використовувалися для господарських цілей: тут були кухня, пекарня, арсенал, «татарня», скарбниці тощо.

итло власників замку багато оздоблювалося. Дослідження залишків декору свідчать, що найактивніше ці роботи проводилися у другій чверті XVIII-на початку XIX ст. Інтер'єрам було надано палацового характеру. Велику роль в їх прикрашанні відіграв французький скульптор Леблан.

інтер'єрах з'явилися нові каміни та печі, стіни покривали ліпниною, монументальними розписами або штучним мармуром. Кімнати, в залежності від свого призначення, а частіше - від декору, отримували назви. «Портретною» стала називатися кімната, на стіні якої намальовано королівські портрети, «європейською» - плафон якої прикрашала картина «Викрадення Європи»; у «віденській» була велика картина «Битва під Віднем», а «дзеркальна» містила дзеркала.

риміщення третього поверху в правому крилі надбудовані на початку XIX ст. Тоді-то при реконструкції лівої частини знесено завершення великої башти, й висота будівлі вирівнялася. В кінці XVIII ст. почали ліквідовувати дрібні будиночки неподалік замку.

о нашого часу зберігся колишній монастир капуцинів, побудований в 1737 р. архітектором з Поділля Мартином Добравським. Це класичний барочний комплекс будівель, композиційним центром якого е костьол. З півдня до нього примикає квадратний у плані (35Х35 м) корпус монастиря з келіями на першому й другому поверхах і замкнутим внутрішнім двором. До вівтарної частини костьолу приєднані капітул - місце збору монахів та закристія. З південної сторони монастир замикається трапезною і кухнею зі студнею.

еред фасадом костьолу у відкритому дитинні скульптор Леблан встановив три кам'яні фігури святих. Мур висотою до трьох метрів оточує монастирський двір, що нагадує в плані тринефну одноабсидну культову споруду: на місцях вівтарів - п'ять мурованих капличок.

елені насадження у дворі були схожі на парки барочних палаців. Територію розділяли доріжки, що йшли по осі монастиря. Стрижені шпалери, партери, засаджені лікарськими рослинами, ділянки з городиною та фруктовими деревами і, нарешті, два басейни, що домінували в центрі подвір'я,- все це більше нагадувало палац XVIII ст., ніж монастир.

Пыдгорецький замок

Див. також мою статтю в журналі "" та сторінки, присвячені окремо замку і костелу в Підгірцях.  

Стародавнє село в 20 км. на північ від Золочева. Замок в Підгірцях, разом з замками та , творить так звану Золоту Підкову України, виплекану серцем та руками Б.Г. Возницького.
Вже на під‘їздах до селища бачимо пам‘ятку історії промисловості – Підгорецький пивзавод, збудований в середині 18 ст. графом Вацлавом Жевуським. Недалеко від пивзаводу є хутір Гута, де в давньоруський період видобували руду і виплавляли залізо для могутнього тоді міста , яке згадується у Галицько-Волинському літописі під 1188 та 1232 рр. і в “Слові о полку Ігоревім”. Сліди городища ще й дотепер добре помітні. Тут збереглись фортифікаційні вали давньоруського міста.
На основі археологічних досліджень відомо, що городище займало близько 160 га. і було укріплене сімома рядами валів (!). Крім цього, городище мало ще й східний оборонний вал. Тут можна знайти укріплення, починаючи з Х ст., які весь час удосконалювалися і остаточно оформилися в ХІІ-ХІІІ ст.
З Пліснеськом пов‘язано багато легенд і переказів. В одному розповідається про княжну Олену, яка заснувала в Пліснеську монастир. Вона нібито була сестрою Белзького князя Олександра Всеволодовича. Можливо, на основі цього переказу ченці Василіанського монастиря в Пліснеську (а до нього добратися не так і складно. На під‘їздах до Підгірець буде вказівник на монастир. До якого – 1,5 км.) зробили відповідний напис на кам‘яній плиті в монастирській церкві, побудованій у 1706 р. У записі латинкою говориться, що монастир заснувала у 1180 р. княжна Олена Всеволодівна. З переказів також відомо, що княжна загинула героїчною смертю під