Наливайка і Григорія Лободи (1594-1596 рр.), перетворювали свої житла у

справжні фортеці. Маленькі феодальні замоч-ки, оборонні двори і палаци

виростали немов гриби після дощу. Фортифікувалися церкви, костели,

синагоги і монастирі. Навіть сільські кладовища та млини перетворювалися

інколи на фортеці. Тут варто сказати відразу декілька слів про стан

19

обстеження цих пам'яток. Якщо пам'ятки давньоруського, скіфського чи

більш раннього часу є постійним об'єктом дослідження наших археологів,

вони взяті на облік, описані і т. ін„ то пам'ятками пізнішого часу цікавляться,

як правило, лише архітектори та мистецтвознавці тоді, коли ці об'єкти (міста-

фортеці, замки, храми, монастирі і т. ін.) збереглися. Однак, тут слід

врахувати і ту обставину, що численні міста-фортеці, ба, навітъ замки

бастіонного типу у більшості випадків будувалися на залишках

давньоруських городищ.

Цікавими оборонними спорудами часів пізнього середньовіччя, які ще

мало досліджені, є храми. I якщо церкви, костели і монастирі будувалися у

вигляді фортець від часу прийняття християнства, то синагоги становлять

окрему сторінку фортифікаційних систем, зокрема, міст-фортець кінця

XVI— XVII ст. Труднощі у дослідженні цього питания полягають ще й у

тому, що ці пам'ятки були повністю або майже повністю знищені під час

окупації наших земель фашистською Німеччиною.

Українські землі, захоплені Польщею, стали на зламі XVI і XVII ст.

одним із найбільших єврейських осередків у світі (половина европейських

євреїв) і одним з найголовніших їх культурних та релігійних центрів.

Період від 1580 до 1648 рр. европейські історики називають

"еврейським золотим віком". Сприятливі економічні умови, релігшні

свободи.розвиток самоуправління сприяли розвиткові єврейської культури.

Був це одночасно і період розквіту будівництва синагог, формування

будівельної програми, заснування і розвитку нових програм цього типу

20

будівництва.(1,6-7)Бажаючи привернути міщан на свою сторону, поляки

зберегли за багатьма містами Магдебурзьке право самоуправління, поякому

міста виділялися в обусоблені общини з самостійними правами та привіле

ями. Але в містах не було єдності. Головним пунктом було релігійне

питання; не менше значення мали матеріальна нерівність серед міщан

та експлуатація ремісників зі сторони майстрів і підприємців. Користуючись

правами самоуправління, населення міст вело боротьбу проти політики

польського шляхетства, узагальнюючи боротьбу за православну віру з

боротьбою за національну незалежність.

У XVIII ст. народна маса Галичини опинилась в рабстві, міські

общини стали безсилі, знать відмовилась від своєї мови та національних

традицій. Тільки в народі, тільки в селах, збереглась рідна мова, склад життя

та старослов’янська-культура. У співвідношенні з розвитком суспільного

життя і мистецтва Галичини розпадається на дві діаметрально протилежні

течії. Мистецтво в містах і помісних садибах зливалось з європейським,

втрачаючи риси національного старо-словянського стилю, хоча на

галицький грунт і не було перенесено все те що в цей час Європа дала

в області мистецтва і зокрема в області архітектури.для будівництва

міських костелів і навіть православних храмів, міських та помісних

палаців тепер запрошувалися європейські майстри, які будували в

європейських стилях готики, ренесансу і барокко.

Ці споруди прикрашалися типовими для стилю скульптурами

наповнялися картинами європейських майстрів живопису.

21

З іншого боку, галицькі християни в будівництві своїх хат і церквів

(характерно з дерева) зберігало старі національні типи і форми, які

склалися ще в часи вільного життя народу. Тільки зрідка і причому в

більш пізній час допускало село введення нових форм, які приходили

з міста. Міста в XV – XVIII ст.ст. слідували по шляхам розвитку

західноєвропейської культури і в той же час у селах в народному мистецтві

зберігаються національні традиції та форми.(2,50)

Оборонному будівництву сприяли також королівські привілеї. У другій

по-ловині XVI ст. засновуються, часто — за наказами королів, оборонні

синагоги за межами міських мурів або на IX краю з грубими мурами,

опертими на контрфорси, з зубцями, бійницями і високо розміщеними

вузькими вікнами. У самих привілеях підкреслювалося, як правило, що

синагоги не можуть бути поруч з християнськими храмами, повинні бути

нижчими від них, входити в міську оборонну систему тощо. Зрештою, усі

заборони і обмеження щодо будівництва синагог починаються ще від

римського імператора Теодозія (Vст.), папи Олександра III (1159р.),

Пйотрковського (1542 р.) і Гнезненського (1579 р.) синодів. Однак,

незважаючи на це, наприкінці XVI та протягом XVII ст. на Україні повстали

справжні шедеври оборонного божничного 6удівництва (Тернопіль, Сатанів,

Гусятин, Підгайці, Львів, Броди, Лешнів, Жовква, Луцьк, Люботин та ін.).

Не менш щкавими були і дещо пізніші дерев'яні оборонні синагоги,

які протягом Другої світової війни були повністю зруйновані.

Досить важливим у дослідженні пам'яток оборонного будівництва є

22

реконструкції давньоруських городів, храмів, пізньосередньовічних міст-

фортець, замків, військових (козацьких) таборів тощо. За останні роки в

цьому напрямку зроблено багато. Загальновідомі проекти реконструкцій

пам'яток оборонного будівництва, здійснені Г. Н. Логвином, П. О.

Раппопортом, Б. О. Тимо-щуком, КЛ.Терещуком та ін. Однак, знову ж таки ці

та інші автори, як правило, цікавилися давньоруськими пам'ятками. Виняток

становить лише Г.Н. Логвин, який виготовив проекти реконструкції деяких

пізніших пам'яток.

Натомість збереглися численні матеріали, є друкована література з

докладними описами замків і міст-фортець (документи XVI—XIX ст.), які

можна використати для проектів їх реконструкцій або відтворення на

рисунках їхнього зовнішнього вигляду.

Взяти хоча б Жидачівський замок. Збереглися документи від часу його

заснування на основі грамоти від 8 лютого 1448 р., в якій краківський

каштелян, краківський та жидачівський староста Іван з Чижова повідомляє,

що жителі Жидачева добровільно побудували частину замку з такою умовою:

якби замок у майбутньому був знищений, громадяни не зобов'язані його

відновляти чи ремонтувати. Одно-часно староста запевняє, що

вони не будуть вартувати замку, але, на випадок нападу, повинні його

обороняти. Пізніше документи XVIII — початку XIX ст., коли замок не мав

уже оборонного значения, а в ньому зберігалися актові книги гродського і

земського судів, — дають настільки докладний опис фортифікацій і будівлі,

що можна відтворити не лише кожну окрему споруду, а и інтер'єр кожної

23

кімнати, перелік картин, меблів і посуду, які були в цих кімнатах, навіть

зазначено, матерією якого кольору були оббиті крісла.

На місці