Пам’ятки готичного архітектурного стилю в

Україні(XIV-XVI cт.)

Зміст

Розділ I.Готична архітектура Зах.Європи.Головні ознаки і памятки стилю.............3

Розділ II.Памятки готичного архітектурного стилю в Україні XIV-XVI ст………10

Список використаної літератури...................................................................................19

Додатки…………………………………………………………………………………20

Розділ I.Готична архітектура Зах.Європи.Головні ознаки і памятки стилю.

Гомтика (від . gotico, буквально — готський, від назви німецького племені ) — готичний , художній стиль, що є заключним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної та частково Східної (між серединою і - ст.). Термін «Готика» був введений теоретиком мистецтва і архітектором і далі поширений італійськими епохи як принизливе означення всього мистецтва, що виникло не без впливу активності германських племен, котрі вважалися «варварськими». З початку ст., коли для мистецтва - ст. прийняли термін , було обмежено хронологічні рамки готики, в якій, у свою чергу, почали виділяти ранню, зрілу (високу) та пізню фази.

У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: — XI—XII століття і готичний — ХІІІ—XIV століття (в окремих країнах — до XVI ст.)[7].

Щодо мистецтва готичного стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.

Готика — це характерне устремління споруди вгору, зокрема за рахунок гострих стрілчастих , це  — великі вікна з кольоровим, мальовничо розписаним склом, це чисельні арки, багатство скульптури, оздоблення. Такі елементи надають готичним спорудам динамічності, величі. Сутність готики полягає в зіставленні протилежностей, у здатності об'єднати абстрактну ідею та живий трепет життя, у прагненні пронизати земну плоть злетами духовної енергії. Готична архітектура водночас конструктивна та зображувальна, що й проявилося у готичному соборі, який виконував роль суспільного центра міста[6,c.143].

Пам'ятками цього стилю є (), Лондонське Вестмінстерське абатство, в і т.д.

На великі зміни в емоційному світі людини середньовіччя вказували й нові явища в музичній культурі. Саме у 12-13 ст. досягає вершин розвитку найдосконаліший вид професійного багатоголосся — дискант. Це був спів у протилежному русі, або «протиголосся», осередком його була школа при соборі Паризької Богоматері, міста Лімож і Шартр. У 15-16 ст. готику змінив Ренесанс[7].

Як і в романському мистецтві, у готиці головним об'єктом творчості залишався Бог. А проте, в пам'ятках нового архітектурного стилю релігійні сюжети будівничі почали доповнювати земними образами — квітів, людей (з їхніми індивідуальними рисами), головних подій життя (народження, шлю-бу, смерті). Ці образи неначе унаочнювали думку про те, що оскіль-ки Господь створив людину за своєю подобою, людське тіло може правити за модель для зображення Бога. Тож у небесному світі, який зійшов у земні храми, відбивалася антропоморфна краса. У сценах Розп'яття та Воскресіння Ісуса Христа, зображеннях Діви Марії готичні митці передавали індивідуальні риси конкретних сучасників, а в обличчях біблійних персонажів, як, наприклад, ангелів у Реймському соборі, втілювали почуття. За метафоричним висловом французького мистецтвознавця Андре Мальро, "реймська усмішка коронує все ґотичне мистецтво середньовіччя"[1,c.153].

Для сучасників ґотика була культурним явищем передусім французького походження, ориs franzigепит. Елементи нового ар-хітектурного стилю виникли, розвинулися і сформувалися в єдине концептуальне ціле на території колишнього "герцогства фран-ків".

Першу готичну пам'ятку класичного зразка було створено в самому серці маєт-ностей Капетінгів — монастирі Сен-Дені. Тутешній собор, збудо-ваний протягом 1132-1144 років за концепцією абата Сюґера, вва-жають першим у Європі готичним храмом.Мистецька концепція Сюґера поєднувала елементи романського стилю, що його добре вивчив абат під час своїх паломництв у землі за Луарою, й архітектурну спадщину півночі[1,c.154].

Для підсилення оптичного ефекту вживали кольорове скло, укладаючи з нього розмаїті вітражі із зоб-раженнями людей і рослин (вперше такий декор вікон застосували в Сен-Дені, згодом — у Шартрі, де на початку XIII століття було ство-рено славнозвісний вітраж "Богородиця пречудового скла"). З ча-сом відомі паризькі вітражисти почали забезпечувати своєю продук-цією готичні собори в усій Франції. Другою новацією, яку запропо-нував Сюґер, було зображення всього того, що в християнських та-їнствах символізує людину. Сен-денійський абат вважав, що скульп-турні зображення біблійних сюжетів потрібно розміщувати на фа-саді храму, обличчям до народу, щоб тому було легше засвоїти суть християнського віровчення.

Заповзявшись перебудовувати монастирський храм, Сюґер, звіс-но, не міг зруйнувати старого собору, що його, за леґендою, спору-див сам Ісус Христос. Абат добудував новий вхід — масивний вер-тикальний портал, що ввібрав елементи стилю соборів Нормандії, а також спорудив дві вежі, вмістив гігантську розету над головною каплицею. Собор Сен-Дені було оздоблено не лише скульптурами Діви Марії та апостолів, а й зображеннями французьких монархів і навіть самого абата (як людини, що приносить дари Богородиці)[1,c.154].

Собор Сен-Дені визначив канони готичної архітектури, яких по-чали дотримувати будівничі сакральних, а згодом — і світських спо-руд. Протягом 1135-1160 років звели готичний собор у Сансі, 1145 року до романського собору в Шартрі добудували готичний портал. Того ж таки року почали споруджувати храм у Санлісі, висота якого сягала 18 метрів (роботу завершили 1190 року), а 1158 року — у Лані, де лише 40 років перед тим звели романський собор. Романський стиль більше не відповідав тогочасним уподобанням: усі прагнули нового й захоплювалися працею майстрів готики. Сучасник Людовіка VII та Філіппа II абат Мон-Сен-Мішель — Робер, який спостерігав за споруд-женням собору Паризької Богородиці (Нотр-Дам-де-Парі), закладе-ного завдяки єпископові Морісу де Сюллі 1163 року на місці зумисне зруйнованого романського храму, наголошував: "Коли будівлю буде