Щоб зберегти спокій та злагоду в державі з різноконфесійним населенням, належало проводити політику консолідації, тож, розуміючи це, король не утискував надто православ'я. За його правління ідея толерантності набула певного поширення серед вищих верств суспільства, у Краківському університеті вчені теоретично обґрунтовували її. Так, Павло Влодкович наголошував, що держава з'явилась на базі права людського, а саме права народів, тимчасом як розрізнення вірних і невірних ґрунтується на праві Божім. Усе це уможливило збереження східнохристиянського мистецтва Русі. У візантій-ському стилі було виконане малювання колегіатського костелу у Вислиці (XIV ст.), каплиці св.Трійці в Любліні (1418) та костелу в Сандомирі (1430-ті). Джерела вказують на наявність у костелах ікон візантійського живопису.

Про відсутність гострого неприйняття східного обряду католиками свідчить і те, що київський митрополит Ізидор, повертаючись із Флорентійського собору, відправляв службу у Львівському катедральному костелі. Один із львівських ксьондзів мав ім'я Йоан Русин[9].

Рання львівська архітектура готичного періоду складає досить цілісну групу пам’яток, у якій домінують збережений парафіяльний костьол та втрачені у XVIII — XIX ст. костьоли монастирів домініканців і францисканців. Усі вони закладені на єдиному плані з вузькою витягнутою вівтарною частиною і вкороченою прямокутною, близькою до квадрата, навою, й демонстрували характерні приклади "цегляної готики", однією з прикметних рис якої виступає майже цілковита відсутність монументальної скульптурної декорації. Найзагальніші принципи планово-просторової організації перших львівських готичних храмів витворили популярну на місцевому ґрунті схему, яка залишалася актуальною до самого початку XVII ст. (костьоли монастиря бернардинів та св. Марії Магдалини)[5,с.59].

Серед трьох найстаріших готичних храмів Львова особливе місце мав посідати новий парафіяльний костьол. Пізніша традиція приписує його закладення Казимирові Великому, проте відомі моменти історії спорудження храму не дають жодних свідчень щодо якоїсь опіки над його будівництвом з боку вищої державної та церковної влади, що, на перший погляд, виглядає нібито досить несподіваним у контексті особливої ролі Львова в утвердженні польського панування на новопридбаних територіях. Зокрема, до нас не дійшло відомостей про королівські фундації на користь головного парафіяльного храму міста, хоч Людовик Угорський і Владислав Яґайло щедро обдарували, наприклад, монастир домініканців.

Спорудження головного латинського парафіяльного храму Львова велося на кошти самих міщан, до яких лише від початку XV ст. починає приєднуватися навколишня магнатерія, і йшло досить повільно. Лише 1404 р. було засклеплено вівтарну частину храму, яку освячено наступного року. Будівництва не прискорило навіть перенесення до міста центру латинської архідієцезії на західноукраїнських землях. Остаточне завершення споруди (без парної вежі на фасаді, що так ніколи і не була збудована), припадає тільки на кінець XV ст. Костьол є прикладом базиліки з трьома навами, розділеними стовпами, та вівтарною частиною і двома вежами на фасаді. Характерною особливістю його планово-просторової структури виступає розташований обабіч бокових нав вінець каплиць; до вівтарної частини храму примикають лише дві симетричні каплиці біля її початків[4,с.145].

Спорудження костьолу було справою рук вроцлавських архітекторів німецького походження.

Другою за значенням спорудою серед ранніх готичних храмів Львова був розібраний у середині XVIII ст. костьол монастиря домініканців, найповніше уявлення про який дає опис М. Ґруневеґа. Лише у найзагальніших рисах відомий також костьол монастиря францисканців.

Ранню львівську готику у значно скромнішій редакції демонструє також невеликий однонавний з малою гранчастою апсидою костьол Іоанна Хрестителя, який належав общині вірмен-католиків — Владислав Опольський передав його їм 1375 р. Іншими зразками львівської готики виступають втрачені каплиця св. Катерини на території Низького замку, шпиталь Святого Духа та костьол св. Станіслава[5,с.61].

Поза Львовом найхарактернішою пам’яткою ранньоготичної архітектури на західноукраїнських землях є парафіяльний костьол у Дрогобичі, який наслідує планово-просторову структуру львівського парафіяльного костьолу, але без системи каплиць та веж на фасаді. Дрогобицький костьол вигідно вирізняється також тим, що щасливо уник тинькування зовнішніх стін[5,с.62].

Ще перед серединою XV ст. костьоли з’являються і на Волині, хоч тут загалом до XVII ст. вони були поширені дуже мало. До найстаріших належав втрачений костьол домініканців в Острозі, заснований 1432 р. Найстарішою вцілілою автентичною пам’яткою костьольної архітектури на території Волині є датований 1450 р. скромний однонавний з трансептом костьол св. Петра і Павла фундації Радивилів в Олиці. Протягом на-ступних століть споруди пере-будовувались для збільшення об'єму. У жодному костелі не збереглися готичні стрілчасті арки, нервюрні склепіння та елементи оздоблення[8].

Окремим регіоном розвитку культової архітектури західної традиції на українських землях перед серединою XV ст. було Закарпаття. Тут збереглася чимала, як на ті часи, кількість мурованих костьолів, однонавних, простих у плані, нерідко в селах, які репрезентують провінційну готичну будівельну традицію. До найхарактерніших належать пам’ятки, збережені у Берегові (римо-католицька церква ХІІ ст. У 1241 р. знищена татаро-монголами хана Батия, у 1370 р. — збудовано нову церкву. У 1846 р. — реконструйована. Після набігу солдат Мукачівського замку готичний храм у Берегові остаточно був знищений і втратив свої настінні розписи,тепер має форми псевдоготичного стилю)[11], Виноградові, Добросіллі, Зміївці, Струмківці, Хусті. Костел у Виноградові, збудований у романсько-готичних формах, має значну цінність. Це великий за розмірами храм з шестигранною апсидою та квадратною в першому і восьмигранною у верхніх ярусах баштою на західному фасаді і восьмигранним високим наметом, ребра якого раніше прикрашали характерні для готики повзучі декоративні елементи. Будівлю підсилюють контрфорси, а північно - західний кут нава —аркбутан. Північному і південному порталам притаманні елементи романського та готичного декору[4,c.146].

Окрім