Складний розвинений план, вдало знайдені пропорції та вишукане декоративне оздоб-лення притаманні найвидатнішим готичним костелам Га-личини та Закарпаття (кафед-ральний Вознесіння Пресвя-тої Діви Марії у Львові; Діви Марії та Св. Варфоломея у Дрогобичі; Миколаївський у Рогатині, XV—XVII ст.; Воздвиженськнй у Берего-вому, ХIIІ—XIV ст.). Уні-кальною спорудою є романсько-готичний храм у с. Горяни (передмістя Ужгорода)[4,c.146].

Незва-жаючи на оригінальність вирі-шення та своєрідність плас-тичних форм, ці будівлі мали спільні риси. Вони були голов-ними католицькими храмами найзначніших міст того часу і розраховувались на велику кількість людей, що й зумо-вило їхні розміри.

В історії храмового будівництва західної традиції на українських землях середина XV — середина XVI ст. виступає насамперед як заключний етап розвитку готичного стилю. Будівництво найграндіоз-нішого храму цієї групи — Львівського кафедрального костелу, що тривало понад сто тридцять років (1350— 1493 рр.) пов язане з іме-нами кількох архітекторів. Першими а них були Ничко і Петро Штехер; на по-чатку XV ст. їх наступни-ком став майстер Микола Гонзаго з Вроцлава; напри-кінці XV ст. будівництва за-вершували архітектори Иоахім Гром і Амброзій Рабиш — обидва теж з Вроцлава; у 1493 р. Ганс Блехер добудо-вував емпори та склепіння над ними. Храм являє собою тринавову велику (довжина цен-тральної навн — близько 62 м, первісна ширина — 24 м) бу-дівлю зального типу з тран-септом і двома баштами над його бічними членуваннями[4,с.145].

Названі львівські будівничі сілезького походження — остання група майстрів готичної школи, зафіксована на терені Львова. Підтверджений джерелами епілог місцевого середовища архітекторів пізньої готики пов’язаний з активністю майстра Лукаса з Пряшева ( 1541), відомого з своєї діяльності у Львові та Луцьку, де він за контрактом мав спорудити новий палац та інші будівлі на території Верхнього замку, але не завершив їх . Проте від 1543 р. у Львові документально засвідчений перший майстер італійського походження — Петро Італієць , присутність якого вказує на початок нової доби розвитку будівельної справи на українських землях, пов’язаної з проникненням в Україну ренесансної будівельної культури, принесеної приїжджими італійськими майстрами здебільшого північноіталійського походження[5,с.157].

Видатною спорудою цієї групи є костел Діви Марії та Св. Варфоломея в Дрогобичі (1392—1410 рр.), збудова-ний на території замку, колись укріпленого ровами, валами та дерев яними спорудами з му-рованою баштою. Західною частиною його апсиди стали стіни терема воєводи, збудова-ного, напевне, у XII—ХШ ст. Це також тринавовий чотири стовпний храм зального типу.

Деякі костели, засновані в XIV — на початку XVI ст., стали об'єктами стилізаторсь-ких реставрацій кінця XIX -початку XX ст., внаслі-док яких їхні форми ви-явилися ще більш готич-ними (костел у Городку на Львівщині, 1419, 1939 рр.) чи романськими (костел Івана Хрестителя у Львові, XIV-XV ст.. 1887 р.), або поєднали в собі готику, ба-роко та модерн (Миколаїв-ський костел у с. Вижняни на Львівщині, 1400-1651 рр)[4,c.146].

Поза Львовом характерними зразками пізньоготичної костьольної архітектури виступають парафіяльні костьоли Святого Мартина фундації родини Гербуртів у Скелівці (Фельштин) та Новому місті, а також Троїцький костьол у Нижанковичах. До 1481 р. належить найдавніша частина — вівтар і нава — перебудованого на початку XVII ст. парафіяльного Троїцького костьолу в Олеську. Характерним зразком костьольної архітектури свого часу виступає також замкова каплиця в Бережанах на Тернопільщині з двома добудованими у XVII ст. симетричними круглими каплицями, перетвореними на мавзолей родини Сенявських. 1545 р. споруджено Троїцький костьол на території Окольного замку в Луцьку, близький, як свідчать описи, до Успенської церкви Зимненського монастиря. У Кам’янці-Подільському на переломі XV — XVI ст. споруджено домініканський костьол св. Миколая, планувальна структура якого в найзагальніших рисах нав’язує до схеми, відомої з найраніших пам’яток готичної архітектури, посталих на львівському ґрунті[5,с.167].

Готика — одна з найбільш цікавих сторінок історії закарпатського мистецтва ХV — ХVІІ ст.Майже в усіх замках Закарпаття залишилися деталі готичного стилю, це не дивно, адже у цей період розквітала замкова архітектура. Ось деякі приклади готики на Закарпатті:с.Ардів,сБереги, Боржава,Велика Бігань,Вари,Вишково,Мужієво,Данилово,Четфалва,Добросілля,Чепа,Четово,Горяни,Чинадієво,Чорнотисово,Виноградів,Олександрівка[11].

Далі продовжувала розвиватися так само не відома за автентичними пам’ятками дерев’яна костьольна архітектура. На львівському ґрунті про неї вціліли скупі документальні свідчення. Так, зокрема, незабаром після відомого кривавого утихомирення бунту підмайстрів кравецького цеху (1491) його цехмайстри збудували дерев’яний костьол св. Анни[5,с.166].

Таким чином, період XIII — середини XV ст. посідає важливе місце в історії архітектури та будівництва в Україні. Важливим в історичній перспективі явищем виступає поширення на західноукраїнському ґрунті європейської будівної системи та початок діяльності в регіоні будівничих європейського походження, які репрезентували провінційні школи німецького кола. Це поклало початок співіснуванню на західноукраїнському ґрунті двох будівельних орієнтацій,візантійського і західноєвропейського готичного і двох архітектур, поступовому опануванню українського мурованого церковного будівництва західними майстрами. Зростання ролі елементів західноєвропейського походження у загальній картині розвитку архітектури та містобудування на українських землях стало одним з яскравих виявів дедалі активнішого втягування українських земель в орбіту загальноєвропейського культурного життя.

Стиль катедральної готики кінця XIV -першої половини XV століття був другим великим осягом монументального мистецтва України після Києво-руської доби. Чесько-південнонімецьке зодчество XIV століття стало джерелом, з-поміж форм якого під впливом місцевих уявлень було дібрано найприйнятніші мотиви. Завдяки такому добору витворилася оригінальна стильова течія першої половини XV